Архив новостей

Сентябрь 2020
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
« Авг    
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930  

Наши баннеры

Баннерообмен:

Правила комментирования

Присоединяйтесь к нам:

Зауваження ГО «Зелений Фронт» до «Стратегії розвитку Харківської області на 2021–2027 роки»

Зауваження ГО «Зелений Фронт» до «Стратегії розвитку Харківської області на 2021–2027 роки»

Зауваження до матеріалу структуровані так само, як  структурований сам документ, але це будуть зауваження до відповідних частин, а потім будуть викладені зауваження до «Стратегії» в цілому.

1. Вступ.

1). У тексті є посилання на попередні «стратегії», зокрема на «Стратегію розвитку Харківської області на період до 2020 року» (2015 р.), «Стратегію сталого розвитку Харківської області до 2020 року» (2010 р.), «Стратегію соціально-економічного розвитку Харківської області на період до 2015 року» (2008 р.), «Стратегію соціально-економічного розвитку Харківської області на період до 2011 року» (2004 р.). Але не зроблено жодного аналізу виконання цих документів, причин та наслідків припущених там помилок, неточностей, якості та ефективності кожного з цих документів. Лише у ІІ Розділі наводиться стисла «Оцінка результативності реалізації попередньої регіональної стратегії», та й то в формі таблиці «досягнуто/не досягнуто», без аналізу, без порівняння стратегій різних років, що дуже прикро. Таким чином Харківська область вкотре отримує документ без коріння, без врахування вад попередніх подібних документів, стратегію, яка не вивчає помилки попередніх стратегій та сутність їхніх причин.

2). Ми знову бачимо ієрархічний принцип побудови «Стратегії», а саме: «Стратегія розроблена з урахуванням Цілей Сталого Розвитку, затверджених на Саміті Організації Об’єднаних Націй зі сталого розвитку, основних положень проекту Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2027 року: «Розвиток та єдність, орієнтовані на людину»» (орфографія оригіналу збережена). Разом з тим, вже розроблено і затверджено Стратегію регіонального розвитку Запорізької області на період до 2027 року, аналогічну Стратегію вже затвердила Донецька область, усі області України або вже створили, або знаходяться в процесі створення подібних документів, відсутність хоча б поверхневого їх аналізу, узгодженості дій принаймні з сусідніми областями є теж суттєвою помилкою, помилкою навіть у філософії розробки відповідної Стратегії. Одночасно над стратегіями розвитку працюють і міста України, про цю роботу публічно повідомили місто Суми та Запоріжжя, Мереф’янська міська територіальна громада та інші, деякі вже підготували відповідні документи. Відсутність врахування цих стратегій (принаймні тих з них, які прийняті населеними пунктами та об’єднаними територіальними громадами, розташованими на території Харківської області або поряд з її кордонами) — помилка. Отже, ієрархічний (згори вниз) підхід при нехтуванні горизонтального (від області до області) та зворотнього (знизу догори) підходів призводить до створення не справжньої Стратегії, а чергової бюрократичної «відписки».

3). Україна розробила та прийняла так звану «Енергетичну стратегію України на період до 2035 року «Безпека, енергоефективність, конкурентоспроможність»». Цей документ жодним чином не врахований у «Стратегії», немає жодного посилання на нього.

4). Україна прийняла Закон України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року», своєрідну екологічну стратегію розвитку держави. Цей документ жодним чином не врахований у «Стратегії», немає жодного посилання на нього.

5). Уряд України прийняв «Національну стратегію управління відходами в Україні до 2030 року». Цей документ жодним чином не врахований у «Стратегії», немає жодного посилання на нього.

6). Указом Президента України в державі прийнято «Національну стратегію у сфері прав людини». Цей документ жодним чином не врахований у «Стратегії», немає жодного посилання на нього.

7). Наказом МОЗУ прийнята «Національна Стратегія тестування на ВІЛ в Україні: 2019-2030 роки». Цей документ жодним чином не врахований у «Стратегії», немає жодного посилання на нього. Хвороба ВІЛ не згадується у документі жодного разу, мабуть, для укладачів її не існує, або вони про неї просто забули.

8). Існують, прийняті, є чинними в Україні десятки Національних стратегій та планів дій, що спрямовані на вирішення проблем в різних галузях та різних сферах людського життя. Ці стратегії стосуються або прав людини, або розвитку тих або інших підприємств, освіти, науки, лікування певних хвороб тощо. Стратегія розвитку Харківської області не може нехтувати загальнонаціональними стратегіями та планами дій, це — заздалегідь помилковий шлях.

І. Розділ «Основні тенденції та проблеми соціально-економічного
та екологічного розвитку регіону»

1). Сама назва розділу є прикладом неправильного вживання терміну «екологічний», адже розвиток, який задовольняє екологічним вимогам, називається «сталим розвитком», саме сталого розвитку прагнуть сьогодні розвинуті країни світу.

1.1. Географічне розташування і суміжні території

1). Автори тексту вказують: «Внаслідок посилення євроінтеграційних процесів і бойових дій на території Донецької та Луганскої областей Харківська область ризикує втратити статус потужного регіонального центру міжнародних транспортно-економічних зв’язків країни. Це зумовлює необхідність створення нових полюсів економічного зростання на території області». Це не просто прояв несвідомості або помилкового мислення — це явне мухлювання фактами. Євроінтеграційні процеси лише підсилюють роль Харкова як центру міжнародних транспортно-економічних зв’язків, країни ЄС відкривають у Харкові дипломатичні представництва, все більше стають партнерами харківських підприємств тощо. А ось бойові дії на території сусідніх Донецької та Луганської областей — дійсно знижують ділову активність як партнерів Харківської області, так і самих харківських промисловців та підприємців.

2). Ніде в тексті нема оцінки Харківщини як прифронтової області і планування дій, пов’язаних з цим фактором ризику.

3). Ніде в документі нема констатації факту прийняття Харківщиною біля 200000 внутрішньо переміщених осіб з захоплених Російською Федерацією Криму та деяких районів Донецької та Луганської області та оцінки подальшої їх долі (адже у разі звільнення Криму та Донбасу більшість цих осіб повернеться додому, а у разі продовження окупації — вони залишатимуться у Харківській області).

1.2. Ландшафтні особливості рельєфу, характеристика ґрунтів і гідрологія

1). Великою проблемою сучасної Харківщини та України є виродження чорноземів через недбале господарювання, зокрема, виснаження ґрунтів через багаторічне висадження так званих «кінцевих культур», через ерозійні процеси, висолювання ґрунтів тощо. Ця проблема жодним чином не висвітлена у відповідному розділі.

2). Харківська область (згідно з даними «Національної доповіді про якість питної води та стан питного водопостачання в Україні у 2018  році») лише 80% містян надає послуги централізованого водопостачання, 49,1% — мешканців селищ міського типу охоплені цією послугою, а також 21,8% селян. При цьому 48,3% піднятої води становлять непродуктивні її втрати. Про це також мовчить «Стратегія».

3). Частка ветхих та аварійних водопровідних мереж у загальній довжині водопровідної мережі Харківської області складає 46,1% (згідно з даними «Національної доповіді про якість питної води та стан питного водопостачання в Україні у 2018  році»). «Стратегія» цього не враховує.

4). Харківські область знаходиться на другому місці в Україні (після Донецької області) за таким показником, як витрата електроенергії на водопостачання (за 2018 рік, наприклад, на це було витрачено 266,2 млн кВт год), що, серед іншого, є й наслідком використання застарілих технологій та застарілого обладнання, нераціонального використання ресурсів (згідно з даними «Національної доповіді про якість питної води та стан питного водопостачання в Україні у 2018  році»). «Стратегія» мовчить про це.

5). У Харківській області 100% міст мають централізоване водопостачання, а централізоване водовідведення — лише 94,1% міст, 80% міських мешканців мають централізоване водопостачання, а водовідведення — лише 72,3%, лише 28,8% мешканців смт мають послугу централізованого водовідведення, а також 3,9 сільського населення Харківської області (згідно з даними «Національної доповіді про якість питної води та стан питного водопостачання в Україні у 2018  році»). Таким чином на Харківщині існує значна кількість населення, яке має централізоване водопостачання та не має централізованого водовідведення, що є прямим порушенням норм екологічної безпеки і має бути виправлене якнайшвидше. «Стратегія» мовчить і про цю проблему.

6). За обсягом утворення стічних вод Харківська область є третьою в Україні, «програючи» лише місту Києву та Дніпропетровській області. Втім, лише 98,9% цих вод (згідно з даними «Національної доповіді про якість питної води та стан питного водопостачання в Україні у 2018  році») проходять повний цикл біологічної очистки, решта потрапляють в навколишнє середовище недоочищеними, що повністю проігноровано в відповідному розділі «Стратегії».

7). Харківська область знаходиться на першому місці серед областей України по відсотку ветхих та аварійних каналізаційних мереж (63,8%) (згідно з даними «Національної доповіді про якість питної води та стан питного водопостачання в Україні у 2018  році»). Це також не відображено у «Стратегії».

8). Харківська область входить у п’ятірку областей України з найбільш енергомістким водовідведенням, витративши на це 73,5 млн кВт год (більше витратили тільки Дніпропетровська обл. — 215,1, Львівська — 99,5 та м. Київ — біля 140 млн. кВт·год), що свідчить про необхідність модернізації мереж, насосних станцій, задіяних технологій тощо (згідно з даними «Національної доповіді про якість питної води та стан питного водопостачання в Україні у 2018  році»). Повністю проігноровано «Стратегією».

9). Відверто неправдивим є твердження «Стратегії»: «Водні ресурси Харківської області мають задовільну якість, що дозволяє використовувати їх для водозабезпечення населення та виробництва». Насправді у «Національній доповіді про якість питної води та стан питного водопостачання в Україні у 2018  році» йдеться про наступне: «…більшість басейнів  річок  згідно  з  гігієнічною  класифікацією водних об’єктів за ступенем забруднення можна віднести до забруднених та дуже забруднених, проте склад очисних споруд та технології водопідготовки фактично не змінились. У той же час наявні очисні споруди, технології очистки та знезараження питної води не спроможні очистити її до рівня показників безпеки…» та «…Найбільший відсоток відхилень за санітарно-хімічними показниками відмічається у Луганській, Харківській, Житомирській, Запорізькій областях, що значно перевищує середній по державі…» І ще з того ж документу: «Високий  рівень  техногенного  навантаження  на  водойми  та  використання застарілих технологій підготовки питної води, які розраховані на доведення природної води до якості питної лише у випадку, коли вихідна вода відповідає І-му класу поверхневих джерел водопостачання, не дозволяють забезпечити населення  якісною  та безпечною  для  здоров’я  людини  питною  водою.  Застосування  в технології підготовки питної води хлору, неефективних коагулянтів, відсутність сорбційних фільтрів з активованим вугіллям тощо призводить до надходження у питну воду значної кількості неорганічних та органічних забруднювачів, спільна дія яких на організм людини, особливо в умовах радіаційного навантаження, викликає реальну загрозу здоров’ю нації. Крім того, питна вода з поверхневих водойм потенційно небезпечна у вірусному відношенні, так як технологія її підготовки не гарантує видалення вірусів».

10). Щороку з 2016 по 2018 роки показники централізованого водопостачання погіршуються (згідно з даними «Національної доповіді про якість питної води та стан питного водопостачання в Україні у 2018  році»), а саме: питома вага нестандартних  проб  питної  води  за  санітарно-хімічними  показниками  у Харківській області у 2016 році становила 5,1%, у 2017 — 5,8%, у 2018 — 7,5%. «Стратегія» жодним чином не відповідає на цей виклик.

11). Згідно з даними «Національної доповіді про якість питної води та стан питного водопостачання в Україні у 2018  році» у Харківській області загальна кількість централізованих водозаборів становить 492, з них поверхневих — 8; чисельність свердловин — 828. Потреба у додатковій потужності водозаборів — 2,8 млн. м3/рік. Окрім того, відмічено тенденцію поступового зменшення поверхневого водозабору у зв’язку з забрудненістю поверхневих вод та збільшенням використання підземних (ґрунтових та артезіанських) вод. Наприклад, Програма «Питна вода міста Харкова на 2006-2020 роки» констатує, що витрати на очистку поверхневих вод від забруднень щороку зростають, якість води — погіршується, тому пропонується (п. 6.): «збільшити обсяги використання підземних вод». В деяких документах йде мова про збільшення частки підземних вод у водопостачанні міста Харкова до 30% (на сьогоднішній день 70-75% води до Харкова подається з Печенізького водосховища ріки Сіверський Дінець, 20-25% — з Краснопавлівського водосховища на каналі Дніпро-Донбас, і лише 3-5% складають підземні, здебільшого артезіанські води з глибин 680-800 метрів). Таким чином, ми бачимо існуючу тенденцію переходу до все більшого використання підземних вод принаймні для питного централізованого водопостачання населення Харківської області. Як це відобразиться на стані довкілля, стані покладів артезіанських вод, стані наземних штучних водойм, які утримуються за рахунок коштів, отриманих від реалізації води населенню? «Стратегія» не дає навіть спроби відповіді на ці питання.

12). А). Реальною загрозою для Харківського регіону стає зменшення водності гідрологічних об’єктів внаслідок цілої низки причин, зокрема, загальної зміни клімату. «Стратегія» не цікавиться цим питанням.

Б). Серед причин зневоднення річок та струмків фахівці називають декілька факторів, зокрема, зарегульованість стоків природних водойм, а саме — будівництво у радянські часи водосховищ-гігантів, штучно створених зі штучно підтриманою екологією, які потребують постійних капіталовкладень (і на наповнення водойм водою, і на підтримання у робочому стані гребель, дамб, трубопроводів, насосних станцій тощо). Ця проблема є комплексною, що демонструє, наприклад, ситуація з Краснопавлівським водосховищем, де зниження рівня води призводить до соціальних проблем навколишніх населених пунктів, екологічних проблем прибережних агроугідь тощо. Отже, «Стратегія» мала б запропонувати рішення хоча б у короткотерміновому форматі: зменшувати обсяги води в цих водосховищах, а за рахунок цього — збільшувати обводнення обласних річок, або навпаки, накопичувати воду у водосховищах, нехтуючи накопиченням екологічних та соціальних проблем у районі пересихання та обміління малих та середніх річок.

В). Харківська область входить у шістку областей України з найменшим водозабезпеченням в перерахунку на одного мешканця, саме тому в радянські часи було збудовано канал Дніпро-Донбас, яким щоденно подається вода. Однак роль цього каналу зменшується за рахунок все більшого використання підземних вод, погіршання якості дніпровської води та інших факторів (окупації міст Донецьк та Луганськ, падіння рівня промислового водоспоживання у сусідніх регіонах тощо). «Стратегія» не цікавиться цим питанням.

1.3. Природно-ресурсний потенціал і кліматичні умови

1). Значною проблемою Харківської області є незаконний видобуток корисних копалин, зокрема, піску та чорнозему, це ніяким чином не відображено у «Стратегії».

2). «Стратегія» констатує: «Проблемою земельних ресурсів Харківської області є ерозія ґрунтів». Однак ані причини, ані наслідки цього факту не аналізуються, ніякі заходи з виправлення причин цього явища не запропоновані.

3). Загальновідомим фактом є періодичне виникнення на території Харківської області надзвичайних ситуацій, пов’язаних зі зсувами ґрунту. За даними Служби геології та надр України (https://www.geo.gov.ua/ekzogenni-geologichni-procesi/), на території Харківської області нараховується 1615 зсувонебезпечних ділянок, загальна площа яких складає 40,3 км2, 68 зсувонебезпечних ділянок знаходяться на забудованих територіях (і межах міст, сіл, селищ тощо), загальна площа таких забудованих зсувонебезпечних територій складає біля 5 км2. «Стратегія» не бачить цієї проблеми.

4). Загальновідомим фактом є періодичне виникнення на території Харківської області підтоплення тих чи інших населених пунктів, агроугідь, промислових об’єктів тощо. За даними Служби геології та надр України (https://www.geo.gov.ua/ekzogenni-geologichni-procesi/), на території Харківської області розташовано 68 населених пунктів різного розміру, які зазнають систематичного підтоплення, загальна зона підтоплення оцінюється в 122 км2. На цей виклик також немає жодної відповіді у «Стратегії».

5). Існують гострі протиріччя між інтересами аграріїв, розробників родовищ корисних копалин та представників туристичного та рекреаційного сегменту, ці протиріччя стають все гострішими, бо газовидобувні компанії вже наближаються до історичних центрів міст, природоохоронних територій, туристичних зон, найродючіших чорноземів області, а подекуди вже знищують їх своєю діяльністю. Ці виклики тільки зростатимуть з часом, але «Стратегія» не помічає і ніяк не оцінює цю проблему.

6). В усьому світі, як і на Харківщині, відбувається глобальна зміна клімату, напевно, відбуватиметься вона і в подальшому, але «Стратегія» не дає на це ніяких прогнозів, рекомендацій або хоча б констатацій.

1.4. Адміністративно-територіальний поділ і формування об’єднаних територіальних громад

1). В «Стратегії» вказано, що: «Перешкодами для розвитку ОТГ в Харківській області виступають:…» і далі, серед інших: «міграційні тенденції між ОТГ у пошуках кращих умов життя та праці». В усьому світі конкуренцію визнають двигуном прогресу, і лише в Харківській області, виявляється, переселення людей в місця з кращими умовами стає перешкодою розвитку територіальних громад! Більше того, не наведено, які саме міграційні тенденції між ОТГ так заважають їхньому розвитку! Безпідставне, безвідповідальне твердження, яке свідчить про нерозуміння авторами ані суті адміністративної реформи, ані причин її повільного просування саме у Харківській області!

2). В «Стратегії» вказано: «За показником кількості районів, де не розпочато процес добровільного об’єднання територіальних громад Харківська область серед регіонів України відповідної групи займає найгіршу позицію». Наведено стислий аналіз перешкод для РОЗВИТКУ ОТГ в Харківській області, але немає жодного аналізу причин того, що в деяких районах зовсім не розпочато процес створення цих ОТГ! Відсутність навіть поверхневого аналізу цього проявляється у відсутності хоча б якихось стратегічних заходів для покращення цієї ситуації!

1.5. Наявність містобудівної документації

1). «Стратегія» зазначає: «Схему планування території Харківської області, розроблену ДП Державним науково-дослідним інститутом проектування міст «Діпромісто» імені Ю.М. Білоконя (м. Київ), затверджено рішенням обласної ради 23.12.2010 № 30-VI». Далі вказано: «Розрахунковий термін дії схеми планування території – 2031 рік». Разом з тим, базовий Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності», яким регулюється саме створення схем планування території України та окремих областей, було прийнято у 2011 році, тобто після розробки цієї схеми. Пункт 4 статті 14 цього закону вимагає наступне: «Схеми планування території Автономної Республіки Крим, областей та районів затверджуються рішенням відповідних рад за умови здійснення стратегічної екологічної оцінки та отримання позитивного висновку державної експертизи». Ані СЕО (закон про яку вступив у дію у 2018 році), ані державної експертизи «Схеми» не проходили. Окрім того, у 2010 році ще не була спланована адміністративна реформа, яка сьогодні суттєво впливає на розвиток області. З 2010 року прийнято цілу низку важливих документів — кодексів, законів, змін до законів, ДБН тощо. Таким чином, «Схема» є застарілою, такою, що не відповідає вимогам сучасного законодавства та такою, яка має бути суттєво переглянута або змінена з метою модернізації, нажаль «Стратегія» ігнорує цей факт, хоча пункт 3 ст. 15 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачає: «У разі зміни соціально-економічних показників, на основі яких розроблено схеми планування території Автономної Республіки Крим, області, району, або виникнення потреби у розміщенні об’єктів державного, регіонального значення Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласна або районна рада приймають рішення про розроблення чи про внесення змін до схеми планування відповідної території».

2). «Схема планування території Харківської області», прийнята у 2010 році, мала два етапи реалізації — 2010-2015 роки та 2016-2031 роки. Перший етап закінчено, але ніде немає аналізу, на скільки відсотків його було виконано, наскільки вдалим було це планування, які позитивні та негативні наслідки мало використання цієї «Схеми». До речі, це прямо передбачено пунктом 2 ст. 15 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»: «Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні та районні державні адміністрації забезпечують проведення моніторингу реалізації схем планування території Автономної Республіки Крим, областей та районів».

3). У «Стратегії» вказано наступне: «За 2014–2018 рр. в Харківській області розроблено і знаходяться в стадії погодження 2 схеми планування території районів (Первомайського та Чугуївського районів), та затверджено 50 генеральних планів населених пунктів, поєднаних з планами зонування території …» Таким чином, більшість районів області не мають відповідних Схем планування територій, а більшість населених пунктів — відповідних законодавству Генеральних планів. Про це «Стратегія» скромно каже: «Робота з організації розроблення та оновлення містобудівної документації населених пунктів і територій об’єднаних територіальних громад в регіоні триває». Але не проводить аналіз ані причин такого катастрофічного становища, ані його наслідків, втім, Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» пунктом 3 ст. 24 чітко вимагає: «У разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється…» Як при цьому йде розвиток населених пунктів, яким чином відбувається будівництво об’єктів — залишається лише здогадуватися.

1.7. Соціальна інфраструктура

1.7.1. Охорона здоров’я

1). В Харківській області виявлені одні з найвищих в Україні показників дитячої захворюваності (1000 випадків на 100000 населення відповідного віку) (джерело — База даних «Здоров’я для всіх. Україна» : Офіційний сайт Центру медичної статистики  МОЗ  України http://medstat.gov.ua/ukr/news.html?id=203). «Стратегія» не пропонує нічого з цим робити.

2). Показник вроджених вад розвитку серед дітей в Україні складає 644 випадки на 100 тис. дітей віком до 14 років. Максимальні значення показника  були  зафіксовані в  м.  Київ,  Кіровоградській  та  Харківській  областях (понад 1000 випадків на 100 тис. дітей). Показник  перинатальної  смертності  (смертність  плоду  чи новонародженого у період від 22-го тижня вагітності до 7 діб після народження) є високим у Донецькій,  Чернігівській,  Кіровоградській та  Харківській областях. В Україні сформувалася позитивна тенденція показника  дитячої смертності  до  1  року  життя,  який  за  15  років  скоротився  на  30%. Найвищі показники дитячої смертності мають Закарпатська, Харківська, Луганська та  Кіровоградська області (за даними «Щорічної  доповіді  про  стан  здоров’я  населення,  санітарно-епідемічну  ситуацію та результати діяльності системи охорони здоров’я України»). І з цими викликами не планує боротися «Стратегія».

1.7.2. Освіта

1). Згідно «Інформаційно-статистичного бюлетеня МОНУ Освіта в Україні: базові індикатори 2018 р» (https://mon.gov.ua/storage/app/media/nova-ukrainska-shkola/1serpkonf-informatsiyniy-byuleten.pdf) у дошкільних закладах Харківської області є пере завантаженість, адже на 100 місць приходиться 102 дитини. Цей факт проігноровано авторами документу.

2). «Річний звіт Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти за 2019 рік» вказує на наступну проблему: «Іншою актуальною проблемою організації процесу навчання іноземних громадян в Україні є заочна освіта, яка наявна виключно через суб’єктивні протиправні наміри щодо особистого збагачення. Значна частина навчальних закладів не надає освітні послуги відповідної якості, намагаючись головним чином отримати фінансові дивіденди за рахунок навчання іноземців. Це стосується і якості освітніх програм, наявного науково-викладацького складу, матеріально-технічного забезпечення навчального процесу, і побутових умов навчання й проживання іноземних студентів. Попередньо отримана інформація свідчить, що низка закладів вищої освіти взагалі не надає освітні послуги іноземним студентам-заочникам. У кращому разі освітні установи лише імітують відповідну освітню діяльність. Особливо це стосується частини приватних освітніх установ. Іноземці, які рахуються студентами вказаної категорії ЗВО, використовують освітній статус для власної легалізації в Україні, працевлаштування, організації заходів з метою отримання постійних документів для перебування в нашій державі (фіктивний шлюб тощо)». Це призводить до дуже поганих наслідків: «Наразі низка країн частково або повністю відмовилися від українських дипломів про отримання вищої юридичної, економічної, медичної освіти. Зазначене спричинило масовий відтік іноземних студентів з усіх категорій освітніх закладів, зокрема таких провідних державних ЗВО, як: Харківський національний медичний університет, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, і приватних, як-от Міжрегіональна академія управління персоналом, Європейський університет. Так, кількість студентів з Азербайджану в 2018–2019 н.р. знизилася на 17 % порівняно з попереднім звітнім періодом (відповідно 6228 і 7522 здобувачів освіти). Як наслідок, це спричинило втрату можливості додаткових фінансових надходжень як в бюджет ЗВО, так і держави загалом. У разі збереження відповідної динаміки, з врахуванням масового відтоку українських студентів, насамперед, в країни Західної й Східної Європи, найближчим часом постане нагальне питання виживання української системи вищої освіти загалом». А також: «Розміри недоотриманих економікою України коштів через негативний інформаційний резонанс лише за попередніми оцінками сягає понад 3 млрд грн щороку». Значною ця проблема є для Харківщини, де іноземні студенти фактично з трапу літака аеропорту потрапляють до рук мафіозних формувань, які займаються шахрайськими оборудками, а якщо студенти відмовляються від їхньої «опіки», навчання цих юнаків у ЗВО Харкова не відбувається. Це ганебне явище повністю проігнороване «Стратегією». Але без стратегічного поєднання зусиль обласного керівництва, правоохоронних органів, усіх доброчесних суб’єктів надання освітніх іноземним студентам та супутніх послуг — цю проблему не вирішити!

1.7.3. Наукова та науково-технічна діяльність

1). «Стратегія» наводить страшні факти: Харківська область на першому місці в Україні з таких показників: а) по зменшенню у загальноукраїнській кількості частки організацій, які здійснювали науково-дослідні роботи (НДР) у Харківській області, б) по зменшенню у загальноукраїнській кількості частки працівників, задіяних у виконанні НДР у Харківській області, в) по зменшенню відповідної частки наукових працівників з науковими ступенями, які виконували НДР у Харківській області, г) за зменшенням частки внутрішніх поточних витрат на виконання НДР у Харківській області (у порівнянні з загальноукраїнським рівнем). Але «Стратегія» не дає відповіді ані про причини такого падіння, ані про його наслідки.

2). «Стратегія» не розділяє проблеми науки фундаментальної та прикладної, галузевої та загальної, установ регіонального та загальнодержавного значення. У Харківській області розташовані головні наукові заклади загальноукраїнського значення таких міністерств та відомств як Державне агентство лісових ресурсів України, Державна служба з надзвичайних ситуацій Україні, Міністерство екології та енергетики України тощо. Ці заклади мають загальноукраїнський статус тому на стан справ у них мало впливають процеси обласного рівня. Але є наукові центри та установи регіонального, місцевого рівня, які значною мірою залежать від розвитку та стану справ в області, можуть та мають бути враховані у цій «Стратегії».

1.7.7. Відпочинок і туризм

1). У Харківській області створено окремими Указами президента України 3 національні природні парки — «Гомільшанські ліси», «Дворічанський» та «Слобожанський», окрім них статус природоохоронної зони мають Харківський державний зоологічний парк — об’єкт природно-заповідного фонду Харкова загальнодержавного значення та Ботанічний сад ХНУ ім. Каразіна, найстаріший в Україні і один з найстаріших в Європі (заснований у 1804 році), які також є заповідними територіями загальнодержавного значення. Жодна з цих перлин не має відповідного туристичного статусу, хоча мільйони людей з усього світу хотіли б ознайомитися з їхніми красотами. Немає жодної офіційної програми «BirdWatch», які поширені по всьому світу та приваблюють мільйони туристів до природоохоронних територій. Натомість усі національні природні парки Харківщини постійно відчувають на собі спроби рейдерських захоплень територій, зазіхання на ті чи інші природні багатства тощо. Харківський зоопарк незаконно перебудовується та є закритим для відвідувачів вже четвертий рік. Ботанічний сад періодично втрачає землі (наприклад, на сайті Мінекоенергії України, його сучасна сукупна площа вказується як 41,9 га, разом з тим, наприкінці 50-х років ботсаду було віддано в якості компенсації територію у 75 гектарів Саржиного Яру на додаток до 5,5 гектар у центрі міста, які він мав з 1804 року, яким чином 75+5,5 перетворилося на 41,9 — загадка, напевно, для правоохоронних органів «Стратегія» жодним чином не торкається цих питань.

2). Одним з найбільш динамічно зростаючих у світі напрямків туризму є «зелений туризм» або «екологічний туризм», люди готові віддавати великі гроші за відвідування природоохоронних територій, участь у природоохоронних заходах, спілкуванні з природою або участь у застосуванні природно дружніх технологій. «Стратегія» мовчить про це.

3). В останні роки рекреаційні зони області зазнали великих втрат. Вони або захоплені різними шляхами під маєтки олігархів, або вирубані заради отримання деревини, або захоплені під будівництво, видобуток корисних копалин тощо. Суцільні вирубки та недбальство видобувних компаній на сусідніх з рекреаційними зонами ділянках також негативно вплинули на стан більшості рекреаційних зон Харківщини. Жодного пункту «Стратегії» не присвячено темі захисту рекреаційних зон загального користування, створенню передумов для їх збереження задля майбутніх поколінь.

1.8.4. Транспорт і зв’язок

1). «Стратегія» констатує, що «За період, що аналізувався, частка вантажообігу автотранспорту Харківської області в Україні збільшилася на 1,49 % і склала 6,32 %. За цим показником Харківська область зайняла у 2018 р. 4-те місце серед регіонів країни, що досліджувалися». Таким чином, збільшується складова перевезень з використанням двигунів внутрішнього згоряння, тобто екологічно недружнього транспорту. Разом з тим, та ж «Стратегія» констатує збільшення часки пасажирських перевезень автотранспортом. Нажаль, дані щодо залізничних перевезень не уточнені щодо відсотків перевезень електрифікованими та неелектрифікованими ділянками залізничних мереж.

2). «Стратегія» не бачить і не встановлює завдань щодо подальшої електрифікації залізничного та міського транспорту, скорочення викидів під час транспортування вантажів та пасажирів, впровадження новітніх технологій у транспортній сфері.

3). Розвиток електротранспорту як у пасажирських перевезеннях, так і у вантажоперевезеннях, який планується сьогодні усіма країнами світу, Харківською областю повністю проігноровано.

4). Перехід транспорту від використання вичерпних викопних вуглеводнів на відновлювальні джерела енергії (алкоголь, біодизель, біогаз, водень тощо) також не планується та не розглядається. Але ж Харківщина має гігантський потенціал для втілення таких технологій принаймні на рівні окремих фермерських господарств або об’єднань фермерських господарств, адже на території області утворюється величезна кількість органічних відходів (відходів переробки сільськогосподарської сировини), вирощується значна кількість придатних для вироблення біогазу та паливного алкоголю польових культур, є можливість виготовлення біодизельного палива та його використання, як мінімум, в транспорті агросектору.

5). Велотранспорт, а також споріднені йому види індивідуального електротранспорту, які набули популярності в усьому світі, могли б значно покращити екологічний стан Харківської області, стати зручним видом транспорту і для харків’ян, і для туристів — проігноровані «Стратегією». Але ж через відсутність умов для безпечного користування цими видами транспорту на Харківщині щороку гинуть люди!

1.13. Екологічна ситуація

1). «Стратегія» стверджує: «У 2018 р. порівняно з 2014 р. викиди діоксиду вуглецю на одну особу в Харківській області зменшилися на 795 кг/рік, що менше, ніж у середньому по Україні – 875 кг/рік і становила 2736 кг/рік. За цим показником Харківська область зайняла у 2018 р. 5-те місце серед регіонів країни, що аналізувалися». Насправді розділяють стаціонарні та пересувні джерела діоксиду вуглецю. До перших відносять підприємства, домогосподарства, організації, установи тощо. До других зазвичай відносять «автомобільний, залізничний, авіаційний, водний транспорт та виробничу техніку». За рахунок яких заходів знизилися викиди діоксиду вуглецю? Відключення від газу домогосподарств? Зупинки підприємств? Або вдалого реформування якоїсь галузі? Без відповіді на ці запитання неможливо використовувати цю статистику для будь-якого стратегічного планування.

2). «Стратегія» констатує, що зменшились обсяги споживання свіжої води на одну людину у Харківській області. Однак знов відсутній будь-який аналіз причин такої ситуації. Чи обумовлено це погіршенням водопостачання, або це викликано зниженням промислової активності регіону, або, навпаки, втіленню нових технологій економії води — відповіді на це у документі нема.

3). Так само необґрунтовано використовується термін «кількість забруднень на одну особу» це приклад недоброчесного усереднення даних, які насправді є несумісними, адже, як відомо, у цей перелік входять рідкі, тверді та газоподібні відходи промислових підприємств, будівництва, тверді побутові відходи, рідкі побутові відходи тощо. Зменшення валового показнику всіх цих відходів на одну людину обумовлено зміною механізму збору статистичної інформації, а не успіхами у реформуванні галузі поводження з відходами. У Харківській області насправді важливими показниками є кількість відходів, утворення яких вдалося запобігти, кількість відходів, що зазнали вторинного використання, переробки або залучення у технологічні процеси виробництва. По цих показниках Харківщина, на жаль, пасе задніх навіть серед українських областей.

4). А). Вибір підозрілих та заздалегідь неефективних індикаторів у «Стратегії» є прямим протиріччям «Порядку денного на XXI століття», у статті 40-ій якого вказано на необхідність розроблення показників сталого розвитку як основи для забезпечення процесу прийняття рішень на всіх рівнях. Також це є протиріччям «Концепції сталого розвитку населених пунктів». Видання «Сталий розвиток регіонів України» (http://nung.edu.ua/files/attachments/stalyy_rozvytok_regioniv_ukrayiny.pdf), створене на замовлення НАНУ, пропонує наступні індикатори екологічного виміру сталого розвитку: «Категорії політики містять 13 індикаторів, а саме:

AIR – «Повітря»,

BIO – «Біорізноманіття»,

LAN – «Земля»,

WQL – «Якість води»,

WQN – «Кількість води»,

RAD – «Радіаційна й екологічна небезпека»,

EMS – «Викиди в атмосферне повітря»,

ECO – «Навантаження на екосистеми»,

WST – «Утворення і використання відходів»,

WAT – «Водне навантаження»,

COL – «Участь в екологічних проектах»,

GHG – «Викиди парникових газів»,

TBP – «Трансграничний екологічний тиск».

Розрахунок значень індикаторів екологічної сталості здійснюється на основі 44 параметрів». І кожен індикатор має спиратися на певні параметри, наприклад, індикатор «Повітря» має враховувати в собі такі:

I NO2 — «Середня концентрація двоокису азоту в атмосферному повітрі міст»;

I SO2 — «Середня концентрація двоокису сірки в атмосферному повітрі міст»;

I TCP — «Середня концентрація пилу в атмосферному повітрі міст».

Бачите, не середній викид усіх забруднень на одну людину, а детальний аналіз кожної складової, не окозамилювання нічого не значущими, вихолощеними цифрами, а вдумливий аналіз реальних показників.

Б). А як слід аналізувати дані щодо кількості води? Бачимо наступну конфігурацію параметрів: «Кількість води I WQN:

I WAV — «Забрано води з природних джерел у розрахунку на одну особу»;

I GAV — «Забрано води з природних підземних джерел у розрахунку на одну особу».

Ось у чому суть показника, а не тільки дані про «Кількість використаної свіжої води у розрахунку на одну особу», як чомусь пропонує «Стратегія».

В). «Стратегією» проігноровані такі важливі екологічні індикатори як: «Трансграничний

екологічний тиск», «Участь в екологічних проектах», «Регіональне екологічне керування», і параметри: «Відходи І-ІІІ класу небезпеки, передані іншим підприємствам, у т.ч. іншим країнам», «Обсяг фактичних коштів з Державного та обласного фондів на природоохоронні заходи», «Громадські екологічні організації, що діють на території області», «Забудовані землі», багато інших.

5). «Стратегія» стверджує: «Проблемою у сфері поводження з твердими побутовими відходами у Харківській області є практична відсутність системи їх утилізації або спалення, в результаті цього — 99,998 % відходів видаляється у спеціально відведені місця та об’єкти». Насправді це є не проблемою, а наслідком відсутності системи роздільного збору твердих побутових відходів, яка, до речі, є правопорушенням (КУпАП, Стаття 82-4. «Змішування чи захоронення відходів, для утилізації яких в Україні існує відповідна технологія, без спеціального дозволу»). Технології утилізації майже всіх складових твердих побутових відходів існують у Харківській області або сусідніх регіонах: макулатури, металу, органічних речовин, скла, пластику тощо. Однак, єдиної системи роздільного збору цих складових не існує, отже, вони вивозяться у суміші на так звані «полігони твердих побутових відходів, жоден з яких не відповідає вимогам існуючих в Україні нормативів», де потім роками відокремлюється особами з низьким соціальним рівнем і утилізується з низькою ефективністю. Разом з тим, існуючі потужності підприємств з вторинної переробки відходів майже не мають завантаження, підприємства нерентабельні, вони закриваються або перепрофілюються.

6). Взагалі «за бортом» аналізу опинилися такі найважливіші складові екологічної політики як: природно-заповідний фонд Харківщини, поводження з небезпечними та особливо небезпечними відходами (наприклад, відпрацьовані батарейки та акумулятори, ртутні вироби, біологічні та медичні відходи тощо), поводження з радіоактивними відходами, використання підприємствами небезпечних речовин (аміаку, хлору, сполук важких металів тощо), боротьба з т.з. «природними» пожежами, існування лісосмуг тощо.

ІІ. Розділ

Оцінка результативності реалізації попередньої регіональної стратегії

1). Відсутність аналізу причин та наслідків виконання або невиконання запланованих минулою «Стратегією» показників призводить наведену таблицю до рівня «вгадали-не вгадали». Наприклад в рубриці «Питома вага відновлюваних джерел енергії у валовому кінцевому обсязі споживання енергії в системах опалення та охолодження, у виробництві електроенергії та транспортному секторі, %» вказано: «не досягнуто», а замість запланованих 11% у 2017 році отримано результат 1,4%. Однак, у 2014 році цей показник становив 3,85%, отже мова йде не просто про «не досягнення» показником рівня зависокого плану, а про зворотну тенденцію розвитку галузі! Стратегія не надає жодної оцінки цьому явищу.

2). Навіть існуюча таблиця, яка нібито порівнює результати виконання минулої «Стратегії», є некоректною та маніпулятивною, бо за її «шапкою» порівнюється 2014 та 2018 роки, хоча аналізу нібито підлягає «Стратегії розвитку Харківської області на період до 2020 року», яка прийнята у березні 2015 р. Таким чином, було б логічно порівнювати показники 2014 та 2020 або хоча б 2019 року. Натомість у таблиці ми бачимо дані навіть не 2018, а 2017 та 2016 років, тобто другого та третього року реалізації 5-річної Стратегії! Як їх можна порівнювати між собою, як можна робити якісь висновки на їх підґрунті?!

ІІІ. Розділ

Swot-аналіз і визначення викликів, ризиків і порівняльних переваг регіону

1). «Стратегія» констатує: «Наявність покладів енергетичних корисних копалин за умови послідовної державної підтримки забезпечить області підвищення рівня енергонезалежності як у споживчій, так і в виробничій сферах». Однак це твердження позбавлене логіки, адже видобуток корисних копалин здійснюється одними здебільшого приватними підприємствами, а користуються енергією у споживчій та виробничій сферах інші здебільшого приватні компанії. Таким чином головним шляхом до енергонезалежності є підвищення енергоефективності, економії ресурсів. Саме енергоефективність та енергоекономія увійшли у базові показники національних стратегій США, Британії, Німеччини, Японії, тощо.

2). Як в одному документі можуть співіснувати такі цитати: «Область є логістичним центром з розвинутою транспортною інфраструктурою, включаючи міжнародний аеропорт, що сприятиме розвитку співпраці в рамках Угоди про Асоціацію з ЄС, за політичної підтримки ЄС та інших країн світу». Та вже наведена вище: «Внаслідок посилення євроінтеграційних процесів і бойових дій на території Донецької та Луганскої областей Харківська область ризикує втратити статус потужного регіонального центру міжнародних транспортно-економічних зв’язків країни». Таке враження, що частини документу писали різні люди, і не знайшлося того, хто б прочитав його повністю.

РОЗДІЛ VІІ.

Стратегічні й оперативні цілі розвитку регіону і завдання по їх реалізації

1). Пункти «2.2.3. Розчищення русел малих річок і водойм.

2.2.4. Ліквідація джерел забруднення підземних і поверхневих вод.» є у більшості випадків прямим протиріччям один одному, оскільки каптаж дна водойми мулами захищає ґрунтові та підземні води від забруднення, яке поступає в річку з поверхневих джерел. Таким чином, розчищення русел рік та водойм не може бути мейнстрімом у охороні вод, йому має передувати комплексне дослідження ситуації та ліквідація джерел забруднення водойми, лише потім, якщо це необхідно, може бути проведене розчищення русла. Інакше проблема забруднення вод тільки посилиться.

2). «ОПЕРАТИВНА ЦІЛЬ 2.3.

Забезпечення якісного стану та відновлення деградованих й еродованих земель і ґрунтів

Завдання:

2.3.1. Збереження якісного стану земель.

2.3.2. Відновлення деградованих й еродованих земель і ґрунтів.

2.3.3. Підвищення родючості ґрунтів (внесення добрив, регулювання водного режиму, запро-

вадження екологозберігаючих систем землеробства)».

Загальновідомо, що єдиним ефективним засобом відновлення родючості ґрунтів є заповідання земель (див, наприклад, ст.. 33 Закону України «Про охорону земель», яка вимагає, зокрема, для забезпечення родючості ґрунтів підтримувати «оптимальне співвідношення земель сільськогосподарського, природно-заповідного та іншого природоохоронного, оздоровчого, історико-культурного, рекреаційного призначення, а також земель лісового та водного фондів»), бо лише природа може по-справжньому відновити чорноземи. Нажаль, такий показник як відсоток заповідання земель, створення додаткових екологічних коридорів тощо не розглядається в цьому сенсі.

3). «Індикатори реалізації: площа земельних угідь, тис. га; кількість внесених добрив, т/га;». Знов нам пропонується застаріла радянська схема збільшення внесення добрив, які при неправильному використанні можуть отруїти ґрунтові та поверхневі води, призвести до ще більшої ерозії ґрунтів. Немає розділу між природними добривами та хімічними, немає вимог щодо екологічної безпеки добрив, використання у якості добрива перероблених органічних відходів тощо.

4). Орання землі є однією з причин ерозії ґрунтів, знищення чорноземів, зниження родючості земель, зниження відсотку ораних земель є важливим шляхом до порятунку ґрунтів, підвищення їх родючості, збереження унікальних чорноземів. Проігноровано «Стратегією».

5). «Питома вага зрошуваних земель, %;». Зрошення земель призводить до висолювання ґрунтів, втрати ними родючості та замулювання водойм. Збільшення відсотку зрошених земель — це шлях до втрати відсотку чорноземів, погіршання цінності агроугідь, а не навпаки, як закладено авторами «Стратегії».

6). Велику шкоду якості ґрунтів наносить багаторічне вирощування на одних і тих самих землях кінцевих культур (соняшника, кукурудзи тощо). Саме забезпечення сівозміни, науково обґрунтоване використання агроугідь, розумна послідовність висаджування різних культур на тих самих ділянках, вчасне оцілінювання виснажених земель, збагачення ґрунтів за рахунок пару та інших ґрунтовідновлювальних заходів, відновлення полезахисних лісосмуг — ось що може забезпечити відродження чорноземів Харківщини. Нажаль, цих пунктів немає у «Стратегії».

7). «2.4.2. Охорона та розширення мережі й об’єктів природно-заповідного фонду місцевого

значення». Дуже невдале обмеження, оскільки вже десятиріччями чекають розширення національні природні парки (які мають загальнодержавне значення) «Дворічанський», «Слобожанський» та «Гомільшанські ліси», відповідні рішення прописані в Указах президента, Постановах КабМіну тощо, але на місцевому рівні, на рівні населених пунктів, районів, області цей процес гальмується. Саме розширення національних природних парків має бути пріоритетом №1, оскільки ці структури, на відміну від природоохоронних територій нижчої ієрархії, мають кваліфікований штат співробітників, охорону, науково-дослідний та екопросвітницький потенціал.

8). «2.4.5. Проведення рубок з формування і оздоровлення лісів». Чи залишаться після такої «турботи» ліси, адже рубки виявляються єдиним заходом, запропонованим у стратегії для догляду за лісами, натомість не пропонується ані їх охорони, ані фінансування оздоровлення та формування лісів іншими способами, ані досліджень у цьому напрямку?!

9). «площа заповідників та природних національних парків, тис. га; % від загальної площі області;». В Харківській області немає жодного заповідника, існує три національні природні парки, створення яких регулюється Указами президента України та відповідними Постановами Кабінету міністрів України, які ця «Стратегія» розширювати не збирається, таким чином даний індикатор взагалі не має ніякого сенсу. Справжній індикатор має бути «площа природно-заповідного фонду області, тис. га; % від загальної площі області».

10). «загальна кількість копитних тварин, хутрових звірів, пернатої дичини, що мешкають у

межах мисливських угідь, голів». Чому «Стратегію» цікавить кількість тварин тільки на території мисливських угідь? Хіба не більш важливо підрахувати загальну чисельність цих видів по області, щоб бачити об’єктивну картину і порівнювати її зі станом справ у мисливських угіддях, регулювати мисливство не по забаганках мисливців, а по реальних даних чисельності видів?

11). «поголів’я рідких та вимираючих тварин, у т.ч. занесених у Червону книгу України, голів». У Червону книгу України занесено 542 виду тварин, 141 з них мешкає або зустрічається на території Харківської області. Яким чином автори «Стратегії» збираються підрахувати, наприклад, кількість голів такої тварини як бражник мертва голова, який веде суто нічний спосіб життя? Як рахуватимуть кількість голів бранхінекти східної, яку відносять до голих зяброногих ракоподібних, що зустрічається інколи у весняних калюжах та невеличких водоймах та має розміри від 6 до 25 міліметрів? Як автори цього шедевру планують рахувати кількість поголів’я таких зникаючих та рідкісних видів, як коник-товстун, мантіспа штирійська, мелітта Ванковича, мелітурга булавовуса, медична п’явка, строкатка степова тощо? Чи існують у Харківської облдержадміністрації або ради якісь методики та фахівці для таких підрахунків? Або, як завжди, показники планується брати «зі стелі»?

12) «ОПЕРАТИВНА ЦІЛЬ 2.5.

Створення ефективної системи поводження з промисловими і твердими побутовими відходами»

Як це вже зазначалось раніше, обласна стратегія не може не враховувати завдання поставлені стратегіями загальнодержавними. Зокрема йдеться про Національну стратегію управління відходами в Україні до 2030 року. Цей документ ставить більш змістовне завдання щодо поводження з відходами: «…необхідність створення та забезпечення належного функціонування загальнодержавної системи запобігання утворенню відходів, збирання, перероблення та утилізації, знешкодження і екологічно безпечного видалення. … Таким чином, єдиним можливим шляхом урегулювання ситуації є створення комплексної системи управління відходами». На нашу думку, саме Національна стратегія управління відходами найбільш повно відповідає вимогам Рамкової директиви по відходам 2008/98 / EC, а, зокрема, п’ятиступеневої ієрархії управління відходами, яка базується на пріоритеті запобігання утворенню відходів, дає приклади можливості комплексного підходу до вирішення наявних у області проблем у галузі управління  відходами. З викладеної вище тези напрошуються три прості висновки:

•   оскільки оперативна ціль 2.5 Стратегії розвитку Харківської області на 2021–2027 роки не відповідає, а в деяких випадках фактично протирічить цілям та задачам Національної стратегії управління відходами, ми вважаємо за необхідне під час розробки ДДП взяти за основу саме Національну стратегію;

•   і завдання, і індикатори оперативної цілі 2.5 Стратегії розвитку Харківської області є хибними, оскільки оперативна мета 2.5 є помилковою від самого початку;

•   якщо спиратися на Національну стратегію управління відходами, як на один з базових документів при розробці Стратегії розвитку Харківської області, цілком логічним буде використовувати в якості індикаторів цільові показники Національної стратегії, які в цьому документі згруповані по напрямках:

1)    Запобігання утворенню відходів

a)    створення мережі центрів запровадження більш чистих виробництв (технологій) для мінімізації обсягів утворення відходів;

b)    зменшення обсягів використання первинної сировини.

2)    Підготовка до повторного використання відходів

a)    запровадження у населених пунктах роздільного збирання відходів;

b)    утворення центрів із збирання відходів для їх ремонту з метою повторного використання (насамперед відходів електричного та електронного обладнання);

c)    збільшення обсягів побутових відходів, що спрямовуються на повторне використання.

3)    Перероблення відходів

a)    створення нових потужностей з переробки вторинної сировини;

b)    створення потужностей з компостування біовідходів;

c)    збільшення обсягів відходів, що спрямовуються на перероблення.

4)    Інші види утилізації, у тому числі отримання енергії

a)    будівництво стаціонарних потужностей з термічної утилізації відходів.

5)    Видалення відходів

a)    зменшення кількості місць для видалення побутових відходів;

b)    зменшення загального обсягу відходів, що захоронюються;

c)    зменшення обсягу захоронення побутових відходів.

6)    Операційні витрати та витрати на рекультивацію місць видалення відходів

a)    залучені витрати по введенню і експлуатації ділянки захоронення відходів, і оцінені витрати на закриття полігону і подальший догляд (рекультивацію) на термін, принаймні, 30 років, покривається ціною, яка буде закладена оператором для поховання будь-якого типу відходів на цій ділянці.

Таким чином будь-який подальший аналіз заходів запропонованих у цьому розділі Стратегії не має жодного сенсу бо, як ми щойно продемонстрували вони від початку ґрунтуються на помилкових засадах.

24). «ОПЕРАТИВНА ЦІЛЬ 3.5.

Енергозабезпечення і створення ефективної системи енергозбереження

в регіоні на інноваційній основі» — відсутні індикатори для найважливіших напрямків роботи за цією ціллю: «3.5.5. Проведення енергетичного обстеження і розробка енергетичних паспортів будівель регіональних бюджетних установ» — індикатор не передбачений, отже, виконано не буде. «3.5.6. Упровадження регіональної системи моніторингу споживання енергетичних ресурсів» — аналогічно. «3.5.8. Сприяння підготовці/перепідготовці/ підвищенню кваліфікації фахівців з енергетичного менеджменту для промислових підприємств і муніципалітетів» — знов не оголошується ані про відсоток фахівців, яких планується навчити/пере підготовити, ані про місця такого навчання (українські навчальні заклади, європейські, американські тощо), ані про географічне охоплення цієї роботи (усі міста та підприємства області, тільки великі міста та великі підприємства тощо). «3.5.4. Формування енергоефективної свідомості у громадян» — яким чином і до яких параметрів? Знов пусте гасло, яке ніхто не планує виконувати.

25). «ОПЕРАТИВНА ЦІЛЬ 4.3.

Розвиток транспортної інфраструктури та сполучення»

А). Дуже великою помилкою є усереднення важливості розвитку електричного та автомобільного транспорту, адже електричний транспорт є більш екологічним та економічним, він дає можливість забезпечення соціально доступного пасажирського та вантажного перевезення. Тому важливими показниками були б порівняльні — відсоток вантажів та відсоток пасажирів, які були перевезені електричним транспортом у порівнянні з іншими видами транспорту.

Б). Знов серед інших транспортних галузей не розглядається велотранспорт (його чомусь віднесено до «ОПЕРАТИВНА ЦІЛЬ 3.4. Створення інноваційної та креативної економіки середніх і малих міст регіону», хоч велотранспорт має важливе значення і для мешканців великих міст, сіл, селищ та хуторів, а також для туристів, він має отримати своє місце серед інших видів транспорту, бути інтегрованим з ними), електромобільний, залізничний транспорт (як пасажирський міжміський, так і пасажирський приміський, вантажний).

В). «4.3.3. Продовження будівництва нових станцій метрополітену в м. Харкові», логічно було б також запланувати продовження будівництва нових зупинок, станцій та ліній трамваю, тролейбусу, електрифікованих ліній залізниці.

26). «5.1.5. Надання допомоги територіальним громадам із розробки бізнес-планів і проектно-

кошторисної документації зі створення спільних виробництв із переробки сільськогосподарської продукції та отримання екологічно чистої енергії». Але допомога потрібна не тільки у розробці бізнес-планів та проектно-кошторисної документації, але й на етапі отримання банківських кредитів на ці цілі, оформленні дозвільних документів, залученні партнерів (в тому числі іноземних) тощо. Те, що обласна влада бере на себе лише найлегшу частину роботи і не збирається вводити інші елементи допомоги як індивідуальним господарствам, так і територіальним громадам на ці цілі — означає, що фактично, як і раніше, вона самоусувається з цієї проблеми, пускає її напризволяще. А відсутність індикатора цієї роботи показує, що це — лише гасло, за яким ніхто не планує нічого робити!

27). А). «ОПЕРАТИВНА ЦІЛЬ 5.3.

Підтримка розвитку інституцій громадянського суспільства» — ця підтримка має бути сегментована на а) інституціональну підтримку парасолькового типу (надання приміщень та комунікативних засобів для проведення громадських зборів та конференцій, установчих зборів громадських організацій та ініціативних груп, надання обладнання для проведення прес-конференцій тощо), б) інформаційно-навчальну підтримку (створення можливостей та умов для отримання громадськими організаціями та їх лідерами, активістами необхідної для роботи інформації, підвищення фахового рівня, отримання необхідної освіти або просвіти, в тому числі екологічної, юридичної, фінансової тощо), в) співпраця органів місцевого самоврядування з інститутами громадянського суспільства шляхом створення громадських рад, наглядових громадських рад, експертних громадських рад при відповідних інституціях влади, комунальних підприємствах, органах місцевого самоврядування та їх підрозділах, г) делегування владою певних повноважень громадським організаціям або їхнім об’єднанням, ґ) фінансування (або співфінансування) владою проектів, що проводяться громадськими організаціями або з ініціативи громадських організацій, д) громадські обговорення проектів рішень, нормативних актів, будівництва та реконструкції суспільно або екологічно важливих об’єктів. Зводити підтримку інституцій громадянського суспільства тільки до зазначених у «Стратегії» — це фактично звести нанівець поставлену заголовком задачу.

Б). Запропоновані індикатори також не витримують ніякої критики: «кількість громадських рад, які взаємодіють з місцевими органами влади, одиниць» — частина цих громадських рад існує тільки на папері, частина створена з фіктивних громадських організацій з метою імітації співпраці органу влади з громадськістю. Показовою є кількість пропозицій громадських рад, втілених у життя, кількість проектів, запропонованих (або розкритикованих та відмінених) завдяки громадським радам, кількість проведених засідань, піднятих та розглянутих питань, залучених до роботи громадських організацій — ось справжні індикатори, по яких можна судити про діяльність рад.

В). «Кількість молодіжних рад, які взаємодіють з місцевими органами влади, одиниць». Можна скомандувати, і в кожному дитячому садочку буде створено по молодіжній раді, але чи буде це співпрацею влади та громадянського суспільства, підготовкою молоді до використання демократичних механізмів розвитку суспільства? Кількість рад — то другорядна інформація, головною є активність рад, кількість зроблених ними поправок у проекти нормативних актів, запропонованих пропозицій, розроблених документів, проведених засідань тощо.

Г). «Кількість проектів, реалізованих з ініціативи громадськості, одиниць на 1 ОТГ». Це нагадує анекдот «По просьбам трудящихся, причем по многочисленньім, хлеб в магазинах продаваться не будет». Будь-який, навіть самий невигідний для суспільства проект влада завжди намагається представити як такий, що ініційовано громадськістю, більше того, при владі існує величезна кількість кишенькових громадських організацій, завжди готових вислужитися і зробити те, чого очікує влада. Таким чином, кінцева цифра цього «індикатора» може бути 100%, але при цьому розвиток громадянського суспільства може бути нульовим. Отже, індикативним буде відсоток проектів громадських організацій, профінансованих владою, відсоток проектів, в яких влада делегувала громадським організаціям та об’єднанням свої повноваження (як, наприклад, делеговані владою повноваження з організації мисливства осередкам УТМР), відсоток врахованих при підготовці нормативних актів та проектів зауважень громадськості, відсоток робочих груп та депутатських комісій, до роботи яких залучені громадські активісти та експерти тощо.

Ґ) «кількість членів громадянських організацій, осіб на 100 тис. населення» — знов сумнівний показник, адже найбільша кількість членів була у ніколи не працювавших радянських організацій «Фонд миру» та «Товариство книголюбів». Більшість громадських організацій України не має фіксованого членства, а ті, що мають, фактично є об’єднаннями інвалідів та ветеранів, які здебільшого утворені для отримання та розподілу допомоги, а не для соціальної активності та громадської роботи. Об’єктивним показником було б число учасників громадських акцій та проектів за рік або кількість зібраних громадськими активістами у населенні добровільних пожертв на ті або інші цілі.

Д). «кількість громадянських організацій, одиниць на 100 тис. населення». Знов показник ні про що. На сьогоднішній день в Україні зареєстровано близько 82 тисяч громадських організацій та об’єднань. Втім, значна кількість цих організацій існують тільки на папері, частина після реєстрації не проіснувала і року, вони припинили свою діяльність. З іншого боку, функціонують тисячі громадських ініціативних груп, які не мають офіційного оформлення, втім, працюють як повноцінні громадські організації. Нарешті, ціла низка таких специфічних громадських організацій, як ветеранські, інвалідські, афганські та чорнобильські об’єднання сформовані чітко по територіальному принципу та об’єднують людей, які здебільшого прагнуть не покращити ситуацію в державі, а вирішити власні соціальні, економічні, медичні та інші проблеми. Таким чином, індикатором розвитку громадського суспільства має бути не кількість зареєстрованих організацій, а кількість реально діючих громадських об’єднань, кількість громадських активістів, що проявили свою активність протягом року, кількість зібраних або залучених цими організаціями коштів, запропонованих проектів нормативних актів, внесених пропозицій, проведених акцій та заходів тощо.

Е). Українське законодавство пропонує наступні терміни щодо інституцій громадянського суспільства (Закон України «Про громадські об’єднання»): «Громадське об’єднання», «Громадська організація», «Громадська спілка» тощо. Втім, українське законодавство не містить тлумачення використаного «Стратегією» терміну «громадянська організація», отже, незрозуміло, чи входять у цей перелік політичні партії, профспілки, комерційні об’єднання громадян тощо. Використання цього терміну та його неоднозначність роблять як мету, так і запропоновані індикатори її виконання ще більш абсурдними.

28). «ОПЕРАТИВНА ЦІЛЬ 5.5. Модернізація інформаційно-комунікативного

регіонального простору», запропонований індикатор реалізації «міграційний приріст населення, осіб на 1 тис. наявного населення» навіть гіпотетично не пов’язаний з реалізацією оперативної цілі, оскільки регіональний інформаційно-комунікативний простір орієнтовано на мешканців регіону і регіональні інституції, а люди, які мігрують в наш регіон ззовні, не залучені заздалегідь до цього простору.

VIII. РОЗДІЛ

Узгодженість стратегії регіону з державними стратегічними документами та міжнародними зобов’язаннями країни

1). Див. 1. Вступ 1).

План заходів до стратегії

Ціль 2

1). Чи не замало планується зробити задля «Поліпшення стану атмосферного повітря та запобігання змінам клімату»? Перерахуємо запропоновані заході: а) Альтернативні енергетичні рішення в дитячих навчальних закладах, на які за 3 роки планується витратити 1,4 мільйона гривень, причому 1,06 мільйона — з державного бюджету, б) сонячний кооператив м. Мерефа загальною потужністю 150 кВт за 340 тис. грн., які планується отримати з держбюджету, в) розвиток відновлювальної енергетики за 2,7 млн. грн. з обласного бюджету, г) будівництво наземної СЕС за 20 мільйонів (2 мільйона – з державного бюджету), ґ) будівництво сонячних електростанцій в Лозівській ОТГ (без фінансування), е) впровадження одного біоенергетичного комплексу в Старосалтівській ОТГ за 4,7 млн, причому 4,2 млн — державний бюджет. Як це стикується з гучними гаслами самої «Стратегії» — запитання риторичне. А де утеплення будинків, де придбання фільтрів для котелень комунального сектору, де розвиток використання сонячної, вітрової, геотермальної тощо енергії на всій території області?!

2). «План заходів» взагалі ніяким чином не пов’язаний з положеннями «Стратегії» та запропонованим індикаторам її реалізації, взагалі незрозуміло, яким чином вибиралися одні проекти для включення в нього і не вибиралися інші. Деякі заходи (наприклад, 83 та 85) заплановані двічі, причому з різними сумами коштів — «Впровадження геоінформаційної системи моніторингу планування території Харківської області» — під пунктом 83 цей захід залучає з держбюджету 1,5 мільйона гривень, а під номером 85 — вже 1,7 мільйонів. За номером 60 та 61 запланована одна й та сама акція «Поступайте в ХА», яка ніяким чином не згадана у «Стратегії» та її індикаторах і невідомо як відповідає меті «Створення інноваційної та креативної економіки середніх і малих міст регіону».

Загальні висновки

1. Методологічні прогалини, вади та недоліки

1.1. Відсутність зеленої книги (відображення консультаційного процесу) та білої книги (пропозиції щодо діяльності), які є необхідними для підготовки такого важливого стратегічного документа.

1.2. Відсутність стратегічного бачення тих нових драйверів, «локомотивів», які стануть ключовими факторами розвитку в перспективі та тепер, – в процесі відмови економіки Харківської області від орієнтації на торгівлю з державою-агресором.

1.3. Відсутність чітко визначеного і вичерпного переліку знакових інфраструктурних проектів для Харківської області.

1.4. Відсутність опису і аналізу пріоритетів та кількісних прогнозних значень базових показників кожного з альтернативних сценаріїв розвитку регіону, відсутність будь-якого кількісного планування, – натомість запропоновано лише набір гасел.

1.5. Відсутність обговорення і аналізу підстав для обрання запропонованого базового сценарію розвитку Харківської області, що описаний у Стратегії.

1.6. Замість малоінформативних абсолютних величин частини індикаторів слід було б вказувати придатні до порівняння з іншими регіонами величини відносні та питомі (коефіцієнти, частки, відсотки, на душу населення тощо). Для зручності сприйняття інформації варто було б навести в Додатку всі індикатори в розрізі кожного з пропонованих завдань.

2. Організаційні прогалини, вади та недоліки

2.1. Відсутність проведення структурованих консультацій з природо- і пам’яткоохоронними громадськими організаціями, які стверджують про порушення прав громадян внаслідок ухвалення рішень місцевих органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

2.2. Відсутність проведення консультацій і незалучення до консультацій численних ініціативних груп мешканців, які виступають проти незаконних, сумнівних будівництв і змін функціонального призначення земельних ділянок.

3. Суперечність між змістом Стратегії та фактичними тенденціями просторового розвитку Харківської області

Відсутні згадки про такі нагальні потреби:

­  оприлюднення не вже ухвалених рішень, а проектів цих рішень у строки, які дозволять мешканцям області подати свої пропозиції, змінити формулювання, виправити помилки, а вже після цього – проводити розгляд проектів на сесіях облради;

­  встановлення меж територій з особливими режимами використання (заповідники, природоохоронні території, прибережні захисні смуги тощо);

­  подолання безхазяйності багатьох лісосмуг задля їх збереження і оновлення;

­  створення альтернативних систем питного водопостачання належної якості (артезіанські бювети, «третій кран» тощо);

­  відхід від застарілої практики хлорування питної води, впровадження сучасних систем її біологічної очистки;

­  захист частини населення Харківської області, яка користується колодязною водою, непридатною для споживання через забруднення хімічними речовинами;

­  захист частини населення Харківської області, яка позбавлена доступу до системи централізованого водовідведення, шляхом контролювання надання відповідних послуг з точки зору безпеки для довкілля і здоров’я громадян;

­  створення в області системи поводження з небезпечними відходами (батарейками, люмінесцентними лампами, біологічними та медичними відходами тощо);

­  розроблення і затвердження сучасної обласної Програми поводження з домашніми тваринами та регулювання їх чисельності методом масової стерилізації;

­  створення стерилізаційних пунктів для тварин малозабезпечених громадян за пільговими цінами;

­  створення центрів реабілітації тварин;

­  будівництво південно-західного сегмента окружної автодороги м. Харкова, автодорожніх обходів міст Чугуїв і Валки, що знизить кількість транзитного транспорту у містах;

­   формування в Харківській агломерації мультимодальної системи громадського пасажирського транспорту (операційне інтегрування різних перевізників і видів транспорту, в т.ч. із системою приміських пасажироперевезень) з єдиним центром управління і розрахунковим центром, а також запровадження єдиної транспортно-соціальної платіжної карти;

­   запровадження на всіх видах громадського транспорту системи автоматичного обліку обсягу і якості наданих транспортних послуг, у т.ч. поїздок пасажирів пільгового контингенту, і оплати проїзду на основі технології безконтактних смарт-карт;

­   запровадження на громадському транспорті системи диференційованих тарифів залежно від суми передоплати, дальності поїздки, періоду доби, дня тижня, сезону тощо;

­  створення не тільки і не стільки громадських рад, скільки експертних рад з різних галузей із залученням експертної спільноти місцевих наукових установ, громадських організацій, закордонних фахівців, у тому числі з країн ЄС;

­  забезпечення навчання і стажування молодих фахівців у країнах ЄС з метою застосування найкращих практик.

4. Невідповідність «Плану дій» ані сутності поставлених «Стратегією» цілей, ані масштабам поставлених задач, ані логіці побудови індикаторів.

Координаційна рада ГО «Зелений Фронт»

Оставить ответ

 

Вы можете использовать эти HTML тэги

<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>