Архив новостей

Март 2021
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
« Фев    
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031  

Наши баннеры

Баннерообмен:

Правила комментирования

Присоединяйтесь к нам:

Аналіз законів 16 січня. Продовження. Закон проти парканів та кіноманів

Двоє черкаських «мислителів» — Колесчніченко та Олійник — на декілька тижнів увійдуть-таки в історію. Доки будуть діяти їхні закони, прийняті Радою при підозрілих обставинах. Ми вже почали аналіз цього хворобливого документу під назвою Проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та процесуальних законів щодо додаткових заходів захисту безпеки громадян» (http://www.zfront.org/analiz-zakoniv-16-sichnya-2014-r/), проаналізувавши, які зміни ці мислителі внесли у КУпАП. Тепер на черзі Кримінальний кодекс України. Навіть не вірилося, що цей хворобливий документ хоча б на день стане законом. Бо відтепер серед злочинів в нашій державі з’явився такий «або щось інше», а дають за нього не менше, ніж за вбивство!!!

Роби що хочеш, тільки не міняй владу!

Здавна у нашому Кримінальному кодексі була собі стаття 109 «Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади». І була там частина 2: «Публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади, а також розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій». За цей злочин (хоча чи злочин це насправді, я не впевнений) раніше давали до трьох років обмеження або позбавлення волі. Відтепер — обмеження чи позбавлення волі продовжиться до п’яти років.

Про це слід сказати окремо. Заклики до відставки тих або інших чиновників, посадовців, депутатів не можуть розглядатися як порушення цієї статті, адже мова тут йде про «зміну чи повалення конституційного ладу», а не відставку когось, наприклад, посадовця, який втратив довіру. Також не можуть розглядатися в сенсі цієї статті заклики про перевибори. Або якщо людина каже, наприклад: «Все, беремо владу в свої руки!» — це не є порушенням даної статті, оскільки немає такої ознаки як «насильницька зміна», «захоплення». Ще одна ознака має бути присутньою: це має бути «публічні» заклики або «розповсюдження матеріалів». Тобто, якщо людина має ці матеріали, але не розповсюджує їх, вона не може бути засуджена за цією статтею. Або якщо вона робить заклики не публічно.

Ця стаття — капкан для ораторів. Їхні висловлювання час від часу можуть бути неправильно трактовані або вони самі можуть неправильно висловити свою думку, тому, якщо постаратися, у висловлюваннях будь-якого політика або громадського діяча можна почути щось подібне і причепитися. Реальні ж узурпатори влади та заколотники діють частіше за все без оголошень про свою діяльність, що ми всі бачимо вже неодноразово.

Частина третя тієї ж статті 109 мала такий вигляд: «Дії, передбачені частиною другою цієї статті, вчинені особою, яка є представником влади, або повторно, або організованою групою, або з використанням засобів масової інформації, – караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк». Тепер за заклики до насильницької зміни конституційного ладу з боку представників влади передбачене позбавлення волі на строк від трьох до семи років.

Покарання збільшилися. Мабуть, надія «законотворців» полягає у тому, що пересічні громадяни сплутають конституційний лад з владою. Але це зовсім різні поняття. Зміни влади люди можуть вимагати тоді, коли влада не задовольняє їхні вимоги. При цьому громадяни можуть вимагати як заміни конкретного посадовця, так і перевиборів (переназначення) певного органу в цілому. Мають люди право і вимагати зміни Конституції, і порушення кримінальніх впроваджень проти злодіїв, які посади вони б не займали. Думається мені, що ці норми змінені черкаськими законописаками через правовий нігілізм та з прицілом на фальшування кримінальних справ проти громадян. Щоб як вийде у якомусь селі дідусь, як скаже: «Голову сільради — геть з села», до нього прийшли міліціянти та повели у буцегарню, мовляв, ось тобі, діду, за заклики до повалення конституційного ладу. Адвоката дідові не найняти, бачиш, і все село в рабів обернеться. Ганебні цілі і підступні засоби!

Написав бабусі лист — і тепер ти екстреміст!

Знов Черкаси «мімо каси» — в законодавство вліз новий термін: «екстреміст». Ось, милуйтеся, нова стаття українського кримінального закону: «Стаття 110.1. Екстремістська діяльність

1. Виготовлення, зберігання з метою збуту чи розповсюдження, а також збут чи розповсюдження екстремістських матеріалів, в тому числі через засоби масової інформації, мережу Інтернет, соціальні інтернет-мережі, використання чи демонстрування екстремістських матеріалів перед масовим зібранням людей, в тому числі на зборах, мітингах, вуличних походах, демонстраціях, публічні висловлювання чи заклики екстремістського характеру, а також фінансування зазначених дій або інше сприяння їх організації чи здійсненню, в тому числі шляхом надання інформаційних послуг, грошових коштів, нерухомості, навчальної, поліграфічної чи матеріально-технічної бази, телефонного, факсимільного чи інших видів зв’язку, за відсутності ознак більш тяжкого злочину, -

тягнуть за собою накладення штрафу від двохсот до вісімсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацію екстремістських матеріалів».

Давайте спочатку розберемося, що ж таке «екстремізм». Ось що каже на це енциклопедія: «діяльність фізичної особи або (та) юридичної особи, або (та) об’єднання громадян чи їхні публічні заклики або (та) підбурювання, які спрямовані на насильницьке захоплення влади чи незаконне втручання в діяльність органів влади, посягання на основи конституційного ладу та національної безпеки, порушення прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, яка є наслідком несприйняття правових норм чи інших правил поведінки (соціальних норм)». І ще: «Розрізняють екстремізм державний і опозиційний. Державний екстремізм здійснюється владними структурами, основні методи – демагогія і репресії. Опозиційний екстремізм здійснюється антирежимними угрупованнями, переважно за допомогою терористичних актів. З численних форм екстремізму виділяються: екстремізм політичний (спрямований на знищення існуючих державних структур і встановлення диктатури тоталітарного порядку лівої або правої користі), національний (захист своєї нації, її прав і інтересів, її культури і мови), націоналістичний (прагнення до відділення, відокремлення) і релігійний (виявляється в нетерпимості до представників різних конфесій або жорстокому протиборстві в межах однієї конфесії). Екстремісти використовують різні методи боротьби: від ненасильницьких (пропаганда, масові виступи і страйки) до різного ступеня легітимності насильницьких (організовані безладдя, страйки, цивільна непокора, терористичні акти, методи партизанської війни та ін.). Часто дії екстремістів характеризуються крайньою агресивністю і небажанням йти на компроміси».

Коротко підсумуємо: державний екстремізм — це репресії (які нам несуть автори цього закону), опозиційний екстремізм — це боротьба з владою (яка може бути як легітимною, законною, так і незаконною, наприклад, терористичною). При цьому слід за значити, що екстремізм — це не завжди злочин. Наприклад, організація страйків з певними вимогами до уряду або політиків — це стандартна практика політичної боротьби ось уже близько 200 років.

Починаємо аналіз. «Виготовлення, зберігання з метою збуту чи розповсюдження, а також збут чи розповсюдження екстремістських матеріалів». А що таке екстремістські матеріали? Цей текст закону — екстремістський матеріал, оскільки він є свідоцтвом державного екстремізму. То його тепер неможна друкувати, зберігати та розповсюджувати? Хто буде робити висновки, що є екстремістським матеріалом, а що — ні?

Наведу ще один приклад: пам’ятником релігійного екстремізму є фоліант «Молот відьом», в якому йде мова про те, як виявляти та вбивати відьом та колдунів. Зараз багато любителів середньовіччя, історії, філософії мають у себе цю безумовно екстремістську книгу, але лише як пам’ятник неприпустимості релігійної нетерпимості, а не як керівництво до дії. Цю книгу друкують у видавництвах, продають у книгарнях. Є приклади певних гострих висловлювань у Пушкіна та Толстого, є жорстокість у фільмах, які вже давно вважаються класичними. Вводити за це кримінальну відповідальність — це підписуватися у власній дурковатості.

«в тому числі через засоби масової інформації, мережу Інтернет, соціальні інтернет-мережі, використання чи демонстрування екстремістських матеріалів перед масовим зібранням людей, в тому числі на зборах, мітингах, вуличних походах, демонстраціях» Цей закон панів Колесніченко-Олійника є екстремістським. Я його не підтримую. Але щоб повідомити своїх друзів, я розмістив посилання на нього в соціальних мережах. Чи я вже злочинець за цим законом? Перед масовим зібранням людей я розповів про виникнення цього чудоресного документу та його особливості. Але я не поділяю думку його авторів про те, що Україна є поліцейською державою, а люди поділяються на в’язнів та ще не засуджених. Бачите? Цей закон знов направлений не на покарання небезпечного для суспільства явища, а для адміністративно-кримінального тиску на тих, хто не подобається безпосередньо правоохоронцям чи владі. Хтось на власний розсуд буде вирішувати, що є екстремізмом, а що — ні. Скажімо, напише бабця «переписала хату на кота» — і буде екстремісткою. А якийсь йолоп напише «треба їх всіх там повісити на тій йолці а родичів порізати» — і буде «безневинним жартівником без будь-якого екстремізму».

Але це ще не все. За часів Російської Імперії ми вже мали подібне законодавство. Тоді, щоб боронь Боже, екстремізм не потрапив у друк, була введена цензура. Весь світ сміявся тоді з цієї ганебної практики. Скажімо, наведу такий приклад: один харківський професор надрукував книгу з критикою марксизму. Петербурзька цензура її дозволила. А от статтю в газеті про вихід цієї книги харківський цензор заборонив, бо у ті часи (сьогодні мало що змінилося) до Харкова присилали у якості посадовців чи не найбільших йолопів на всю державу. Або інший факт: деякий період (коли інтелігенція вимагала від царя переходу на конституційну монархію) в Імперії було заборонено слово «конституція». Якщо воно десь вживалося, тільки через це забороняли як окремі числа газет, так і цілі книжки, навіть енциклопедії. Але поети спромоглися скласти такі вірші та епіграми, що це слово прямо не друкувалося, але нагадувалося читачеві. І кілька років після цього імперські цензори забороняли не тільки слово «конституція», але й вживання будь-яких слів, які закінчувалися на «-ція» (алопеція, трапеція, презумпція тощо). До якого маразму у боротьбі з вигаданим «екстремізмом» готові йти радикальні законодавці? Якщо вони заборонять в державі слово «відставка», чи будуть у нас заборонені як екстремістські ті, що з ними римуються (ставка, мавка, справка)? Чи будуть заборонені таки низки слів як банда-панда-баланда? Зек-бек-шрек? Люстрація-прострація-комбінація? Питання, як ви зрозуміли, цілком риторичні.

«публічні висловлювання чи заклики екстремістського характеру»

Давайте уявимо собі в суді розгляд подібної справи. Суддя: «Ви кричали комуняку на гілляку?» Підсудний: «Кричав…» Суддя: «Ви визнаєте себе винним у екстремізмі?». Підсудний: «Ні… Адже я мав на увазі гілку влади!»

Що таке «публічні»? Скажімо, інженер Петренко, перебуваючи в громадському туалеті, голосно сказав в присутності слюсаря Чухно та майстра цеху Мукало: «Банду геть!» Це публічне висловлювання? А якщо інженер сказав це у їдальні заводу, побачивши, як за ніч зросли ціни на компот? А якщо він сказав це на стихійному зібранні трудящих з приводу неотримання заробітної платні? А якщо він прийшов на Майдан і виступив зі сцени? А де різниця?

Кримінальний кодекс — це збірка законів, кожен з котрих описує певні дії, або бездіяльність, які наносять шкоду або громадянину, або юридичній особі, або державі. І навпаки дії, які не шкодять нікому (навіть потенційно), не можуть вважатися злочинами. Є дідусь в селі Покровка, який щоранку лається на президента та уряд. Чи впливає це на стан подій в Уряді або Адміністрації президента? Чи введення нового закону поліпшить стан справ у державі, якщо цього діда можна буде утюрмити? Навпаки, це збільшить обурення народу до і без того непопулярної влади. Чи не буде критика трактуватися як екстремізм, а заклики до справедливості трактуватися як «заклики екстремістського характеру»? Відповіді є очевидними.

«а також фінансування зазначених дій або інше сприяння їх організації чи здійсненню». Панам Вадіку та Володє забули сказати, що Кримінальний кодекс — це не твір на вільну тему у 6 класі школи для необдарованих дітей. Адже цей Кодекс передбачає вирішення долі людини. Що таке «фінансування зазначених дій»? Ось зазначені дії: виготовлення, зберігання, збут, розповсюдження, використання, демонстрування, висловлювання чи заклики. Почнемо з кінця. Як можна профінансувати заклик або висловлювання? Що це означає? У будь-якого злочину є суб’єкт (той, хто скоює злочин), об’єкт (це. Умовно кажучи, той, проти кого здійснюється злочин) та обставини. Якщо брати такий злочин як умисне вбивство, то ми маємо довести, що людина, яку ми звинувачуємо, дійсно здійснила дію, яка призвела до загибелі іншої людини, тобто є об’єкт цього злочину, вбитий. Ми маємо довести, що людина діяла свідомо та умисно, тобто була суб’єктом цього злочину. І третє, ми маємо довести, що людина з одного боку не мусила захищатися (тоді це буде необхідна самооборона або перевищення необхідної самооборони), з іншого — не здійснювала більш тяжкого злочину, наприклад, умисного вбивства двох і більше осіб. Тобто вивчити обставини.

Тепер порівняємо ситуацію з цією недолугою нормою. Хто є злочинцем? Що є злочином? Хтось щось говорить — ми за вуха притягуємо, що воно буцімто екстремістське. А хтось щось фінансує. Як довести, що він фінансує саме це висловлювання, а не інше? Або що фінансуючи він знає, що скаже фінансуємий? Та ще ми маємо виявити обставини… Наведу приклад: запросили у клуб лектора, заплатили йому гроші. Він прийшов, а якомусь добродію стукнуло в голову, що у виступі є екстремізм. Виходить, що клуб, який запросив лектора, фінансував екстремістські висловлювання? Чи ні? Ось вам і справа, і люди зайняті, і маразм поширюється семимильними кроками.

Тепер «фінансування демонстрування екстремістських матеріалів перед масовим зібранням людей». Це зовсім цікава стаття. Ви прийшли в кінотеатр, купили квиток. Почався показ фільму. Раптом якомусь полудурку (або цілому дураку) здалося, що цей фільм є екстремістським. Наприклад, там показують панду. Або кота у хаті. Або ще щось. Фільм, ясна справа, забороняють. А хто фінансував? Якщо знайдуть квиток, то все очевидно — ви. Бо ви дали гроші за його демонстрацію! Вочевидь, якби ніхто не сплатив за квитки, демонстрації фільму не відбулося б. Тобто тепер квитки можна купувати лише на ті фільми, які подивився заздалегідь, та точно знаєш, що навіть хвора на голову людина (я не маю на увазі конкретного депутата або посадовця) не вбачить у ньому екстремізму!

А як вам «фінансування розповсюдження екстремістських матеріалів, в тому числі через засоби масової інформації»? Ви передплатили газету. У цій газеті якесь «посадове обличчя» знайшло екстремістські матеріали. Хто оплатив розповсюдження цієї газети? Передплатник, звісно. Аби він гроші не вніс, ніхто б газету не друкував! Тепер беремо всіх передплатників якогось «Мурзілки» і кошмаримо їх по повній програмі!

А як вам «фінансування зберігання з метою збуту або розповсюдження»? Ось меценат фінансує утримання публічної бібліотеки. Невідомі негідники дарують бібліотеці книгу, яку потім наші шельмоповажні визнають екстремістською. Ось вам і фінансування зберігання з метою розповсюдження в чистому вигляді!

Взагалі юридичним шедевром є пасаж «або інше сприяння їх організації чи здійсненню». Це все одно як написати в статті 129 «Погроза вбивством» після чіткого формулювання «1. Погроза вбивством, якщо були реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози» вислів на кшталт «або щось інше». Ну, візьмемо ситуацію з газетою, яка розмістила статтю, що визнано екстремістською. Прибиральниця газети робить «інше сприяння їх організації чи здійсненню»? Певно, робить, бо без неї редакція навряд чи випустила би бодай одну газету. А електрик? Точно, що робить інше сприяння! Працівник друкарні, в якій видається газета? Сто відсотків, теж такий саме злочинець, як і прибиральниця. Мер міста, в якому розташована типографія? Президент країни? Керівник ООН? Всіх можна притягнути за цим формулюванням.

Як боротися? А ніяк. Пункт 2 статті 11 Кримінального кодексу України каже: «Не є злочином дія або бездіяльність,  яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становить суспільної  небезпеки,  тобто  не заподіяла   і  не  могла  заподіяти  істотної  шкоди  фізичній  чи юридичній особі, суспільству або державі».

Стаття 34 Конституції України чітко каже: «Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя». Приверну вашу увагу на вичерпність переліку причин, за якими можливе обмеження свободи слова: «інтереси національної безпеки» (в цій ситуації немає), «територіальної цілісності» (нема), «з метою запобігання заворушенням чи злочинам» (нема в законі), «для охорони здоров’я», захисту… (і далі немає в законі). Тобто, в законі не міститься мети, яку припускає використовувати Конституція.

Декларація прав людини, яка є в Україні нормою прямої дії містить статтю 19 «Кожна людина  має  право на свободу переконань і на вільне їх виявлення;  це право включає свободу  безперешкодно  дотримуватися своїх  переконань  та  свободу  шукати,  одержувати  і  поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно  від  державних кордонів».

Отже, придумана Олійником та Колесніченком стаття є нікчемною, такою, що не вимагає ніякого виконання, адже вона є прямим протиріччям діючого в Україні законодавства.

Як і частина 2 цієї ж вигаданої ними статті «Ті самі дії, вчинені повторно, – караються штрафом від однієї до трьох тисяч  неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі  на  строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк з конфіскацію екстремістських матеріалів».

Але наші законотворці на цим не зупинились. Вони написали примітку до своєї статті, яку без сліз читати неможна. Ось вона: «Примітка: під екстремістськими матеріалами слід розуміти призначені для оприлюднення документи на паперових, електронних чи будь-яких інших носіях, що містять інформацію екстремістського характеру, тобто закликають, обґрунтовують чи виправдовують необхідність здійснення діяльності щодо планування, організації, підбурювання, підготовки або вчинення дій з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу, посягання на територіальну цілісність, недоторканість, суверенітет держави, насильницького захоплення або утримання влади чи владних повноважень, незаконного втручання в діяльність або перешкоджання законній діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших суб’єктів владних повноважень, виборчих комісій, громадських об’єднань, їх посадових чи службових осіб, закликають, обґрунтовують чи виправдовують необхідність розпалювання соціальної, расової, національної, етнічної, мовної чи релігійної ворожнечі та ненависті, здійснення масових заворушень, порушення громадського порядку, хуліганських дій та актів вандалізму з мотивів соціальної, расової, національної, етнічної, мовної чи релігійної ворожнечі та ненависті, порушення прав, свобод і законних інтересів осіб, в тому числі пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих чи непрямих привілеїв людини і громадянина за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками, пропаганду виключності, переваги чи неповноцінності людини (соціальної групи)  за ознакою її соціальної, расової, національної, етнічної, мовної, релігійної приналежності або ставлення до релігії».

Давайте спробуємо перевірити, наскільки співпадає ця примітка з статтею «110.1.». Відразу ж кидається в очі, що без тлумачення залишилося поняття «публічні висловлювання чи заклики екстремістського характеру», за який дають так само, як і за матеріали. Ось перед нами якісь матеріали. Як дізнатися, призначені вони до оприлюднення, або ні? Тепер почитаємо деякі цитати з засобів масової інформації, щоби остаточно визначитися з цією приміткою.

Вадим Колесніченко (http://glavcom.ua/news/177910.html):«Если некоторые священники пошли добровольцами на Майдан – отлучайте от церкви, накладывайте епитимью. А говорить о том, что мы об этом (священниках на Майдане. – Ред.) не знаем, – означает обманывать и отступать от Евангелия», – подчеркнул политик. (чи не є це «пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих чи непрямих привілеїв людини і громадянина за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань»?).

Вадим Колесніченко (http://visti.dn.ua/article/992): «Меня, как народного депутата и как человека, беспокоит беззубость и бесхребетность власти в этой ситуации. Уверен: пришло время власть применять, либо народ должен выходить и защищать себя, свои семьи, свое будущее». (чи не співпадає це з «закликають, обґрунтовують чи виправдовують необхідність розпалювання соціальної, расової, національної, етнічної, мовної чи релігійної ворожнечі та ненависті, здійснення масових заворушень, порушення громадського порядку, хуліганських дій та актів вандалізму»?)

А ось не сам Колесніченко, а цитата про нього (http://news.liga.net/news/politics/514576-stoyko-trebuet-ubrat-kolesnichenko-iz-teleefira.htm): «Это беспрецедентный случай, когда за бюджетные средства депутат от Партии регионов В.Колесниченко, который неоднократно провоцировал своими заявлениями межнациональную вражду, теперь делает это в эфире парламентского телеканала в своей «черносотенной» программе», — отметил И.Стойко».

Відома чисельна критика паном Колесніченко організації «Фемен» та протидія її акціям з його боку. Відтепер пан законотворець перекрив для себе таку можливість, бо це є «перешкоджання законній діяльності громадських об’єднань, їх посадових чи службових осіб».

А ось його співавтор Олійник скандує «Зека геть!» стоячи на Майдані у 2004: (http://galinfo.com.ua/news/151525.html). Коментарі зайві.

Вбивці залишаться на свободі, а журналісти сидітимуть у в’язницях!

Ще одна цікава вигадка черкаських любителів законотворчості — закон про наклеп. Цю лайноту ледь-ледь вичавили з Кримінального кодексу після створення Незалежної України. Цей процес йшов коло 10 років, і, врешті решт, під тиском громадськості у 2001 році ганебну статтю вдалося відмінити, точніше, не допустити в новий Кримінальний кодекс України, який прийшов на зміну радянському. Чому ця стаття є ганебною? Бо вона обмежую свободу слова та робить неможливою роботу журналістів. До речі в законодавстві були прийняті всі необхідні заходи для захисту особи він розповсюдження неправдивої інформації. Починаються вони зі статті 173.1. Кодексу України про адміністративні правопорушення (Поширення неправдивих чуток), закріплення права на відповідь та спростування у низці законів, які регулюють роботу ЗМІ (законах «Про інформацію», «Про друковані ЗМІ (пресу) в Україні», «Про інформаційні агентства» тощо), права на відшкодування моральної та матеріальної шкоди (Цивільний кодекс України), закінчуючи статтею 32 Конституції України, яку процитуємо повністю: «Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім’ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації».

У 2012 році думка про знищення вітчизняної журналістики шляхом прийняття закону «Про наклеп» потрапила в голову представника Партії Регіонів Віталія Журавського. Він зареєстрував відповідний законопроект №11013. Незважаючи на чисельні протести Верховна Рада прийняла цей проект у першому читанні, але під тиском громадськості була змушена скасувати його. Кілька днів до протесту долучилася навіть завжди нейтральна Вікіпедія, бо ця драконівська норма призводить до неможливості її роботи в Україні.

І ось, двійка черкащан радо наступає на ті самі граблі. Читайте: «Стаття 1511. Наклеп

1. Наклеп, тобто умисне поширення завідомо недостовірних відомостей, що ганьблять честь і гідність іншої особи, –

карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот годин, або виправними роботами на строк до одного року.

2. Наклеп у творі, що публічно демонструється, в засобах масової інформації або в мережі Інтернет, а так само вчинений особою, раніше судимою за наклеп, –

карається штрафом від п’ятдесяти до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від ста п’ятдесяти до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до одного року.

3. Наклеп, поєднаний з обвинуваченням у вчиненні  тяжкого чи особливо тяжкого злочину, –

карається виправними роботами на строк від одного до двох років або обмеженням волі на строк до двох років».

Наведу приклад видатного харківського журналіста Олександра Волосова, якого у 1993 році за низку публікацій про вбивства позбавили волі на 2,5 роки та на 5 років заборонили займатися журналістською діяльністю. Як жартує сам журналіст, в історії України є два письменника, яким забороняли писати: Тарас Шевченко та він. Безглуздя ситуації полягає в тому, що журналіст був у в’язниці, а злочинець, який скоїв вбивство, так туди й не потрапив…

Як боротися? Простими методами. Ця стаття все одно йде в різнобій з іншими статтями українського законодавства. Наприклад, стаття 30 Закону України «Про інформацію» каже: «Ніхто не може  бути  притягнутий  до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Оціночними   судженнями,   за    винятком    наклепу,    є висловлювання,  які  не містять фактичних даних,  критика,  оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що   містять   фактичні   дані,   зокрема  з  огляду  на  характер використання  мовно-стилістичних   засобів   (вживання   гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості».

Тобто, якщо написати в блозі: «Громадянин А вбив людину!», а це комусь з правоохоронців не сподобається, ви будете відповідати за наклеп. А якщо написати: «Громадянин А схожий на вбивцю людини!» — Ніхто не зможе вас притягти до відповідальності через статтю 30. Або можна написати так: «Людина, схожа на громадянина А, вбила перехожого!» Це знов оціночне судження. Можна написати так: «Можливо, Колесніченко та Олійник бовдури». І нічого не буде. Бо ми не впевнені, ми вагаємось, це — оціночні судження, а не ствердження факту. Або сказати: «Хтось, схожий на Колесніченко або Олійника є ідіотом». Бачите, схожість — це знов оціночне судження, бо одному здається, що схожий, а іншому — що ні. В радянській пресі «читали мєжду строк». До відміни цього йолопського закону в нас буде так само…

Доступ заблоковано. Житло покращено.

Поковирялися мислителі з Ради і в статті 162 «Порушення недоторканості житла». Здавалося б, на що вже нейтральна норма. Але тепер і її вдалося довести до повного абсурду. І всього-навського внесенням словосполучення «блокування до них доступу», який змінює сенс статті на діаметрально протилежний. Дивіться самі (виділю вставлене законотворцями): «Незаконне проникнення до житла чи до іншого володіння особи, незаконне проведення в них огляду чи обшуку, блокування до них доступу, а так само незаконне виселення чи інші дії, що порушують недоторканність житла громадян». Так стаття, яка має захищати особисте життя громадянина, стає цьому громадянину перешкодою до власного захисту. Адже не написано, що мається на увазі під блокуванням доступу до житла чи іншого володіння особи, та чий доступ не можна тепер блокувати, мешканця будинку або правоохоронців? Якщо ж мова йде про «блокування, яке порушує недоторканість житла громадян», то як таке може бути?

Поглянемо на дві ситуації. Перша — блокування доступу до житла або іншого володіння особи будівництвом паркану. В селі. Бабусею. Ключове слово в цьому випадку буде «незаконне», тобто бабуся має збудувати своє «блокування доступу» якось законно. Як? А якщо паркан вже встановлено? Чи буде таким злочинним блокуванням його незнесення після вступу в дію цього закону? Чого ви смієтеся, ось що передбачено цією статтею: «караються штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років». Тобто невірно поставив паркан — три роки буцегарні?

Ситуація друга: правоохоронці женуться за злочинцем. Він запирається у власній хаті. Санкцій на обшук або проникнення у хату у правоохоронців немає. Що вони зазвичай тоді роблять? Блокують злодія у хаті, доки не будуть отримані необхідні документи (ми не беремо до уваги зараз такі крайнощі, як озброєний злочинець, заручники або ще якась халепа, все просто, наш злодій, скажімо, квартирний крадій). Відтепер міліціянтів чекатиме в’язниця або штраф, якщо вони не блокуватимуть квартиру «законно». А як це? Де прописано механізм законного блокування? Тобто, тепер правоохоронці мають відпускати злодіїв? Давати їм «вільний доступ»? Чи отримувати в суді санкції на блокування?

І їжаку зрозуміло, чому виникла така норма. Але прописана вона так, що навіть столипінській або сталінській трійці було б важко її застосувати.

А якщо всю цю катавасію зробить службова особа або група осіб, на неї (чи на них) чекає вже не п’ять, а шість років позбавлення волі.

Майно важливіше за роки життя

Не раз наше законодавство критикувалося за надмірну жорстокість до людини. В нас переповнені в’язниці, при чому в них знаходяться переважно люди, які не скоїли взагалі нічого небезпечного. Боржники по аліментах та хулігани, порушники якихось єзуїтських правил та селяни, яких зловили за викопуванням картоплі. Зараз чекаємо нову хвилю: посилилися санкції за «умисне знищення або пошкодження чужого майна, яке заподіяло шкоду у великих розмірах». Відтепер за це на людину очікує: «штраф від ста до ста п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від двохсот до двохсот сорока годин, або виправні роботи на строк від одного року до двох років, або обмеження волі на строк до чотирьох років, або позбавлення волі на той самий строк». Що неможливо зрозуміти в цій ситуації — так це логіку такого покарання. Ну, скажімо, знищіла людина чиєсь майно. Припустимо, умисно (хоча з’ясувати подібне точно часто взагалі неможливо). А потім сама визнала провину і відшкодувала шкоду. Повністю. Який же вона тоді злочинець? А який сенс тримати її роками у в’язниці? Виявляється, що майно є важливішим, ніж доля громадянина?

Друга частина тієї ж статті стосується знищення чужого майна, яке заподіяло шкоду в особливо великих наслідках, чиюсь смерть або яке було вчинене шляхом підпалу, вибуху або іншим загальнонебезпечним способом. Раніше за це давали від 3 до 10 років, за поправками Колесніченко-Олійника, відтепер буде від 5 до 10 років позбавлення волі. І знов ми бачимо непомірність покарання. Умисне вбивство, здійснене в «стані сильного душевного хвилювання» карається до п’яти років обмеження або позбавлення волі, умисне вбивство — від 7 до 15 років. Тобто може так статися, що вбивця отримає менше покарання, ніж той, хто знищив якесь майно!

За групове хуліганство даватимуть не 4 роки, а п’ять, а за повторне хуліганство — шість років. Хоча навіщо ще більше переповнювати в’язниці — загадка.

Дорожній рух захищаємо — людей на 2 роки закриваємо

Стаття 279 Кримінального кодексу має назву «Блокування транспортних комунікацій, а також захоплення транспортного підприємства». Не виключаю, що цю вогородібузинуавкиєвідядку писав хтось з предків нинішніх авторів, бо поєднали вони під цією назвою що прийшлося: «Блокування транспортних комунікацій шляхом влаштування перешкод, відключення енергопостачання чи іншим способом, яке порушило нормальну роботу транспорту або створювало небезпеку для життя людей, або настання інших тяжких наслідків». І за це «шопопало» передбачався штраф у 50-150 мінімумів або арешт до 6 місяців, як варіант — три роки обмеження волі або два роки виправних робіт. Тепер все суворіше: 150-250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, арештом до шести місяців або позбавлення волі на строк до двох років.

Письменник — не читач?

Також на два роки можна тепер потрапити за грати у разі застосування статті 293 «Групове порушення громадського порядку». Ось як вона звучить: «Організація групових дій, що призвели до грубого порушення громадського порядку або суттєвого порушення роботи транспорту, підприємства, установи чи організації, а також активна участь у таких діях». Стаття стара та невдала, а покарання збільшено Олійником та Колесніковим.

Але повний шедевр — це стаття 294 «Масові заворушення». Вдумайтеся за «організацію масових заворушень, що супроводжувалися насильством над особою, погромами, підпалами, знищенням майна, захопленням будівель або споруд, насильницьким виселенням громадян, опором представникам влади із застосуванням зброї або інших предметів, які використовувалися як зброя, а також активна участь у масових заворушеннях» тепер даватимуть… від 5 до 10 років!

Стаття 295 «Заклики до вчинення дій, що загрожують громадському порядку». Раніше стаття мала такий вигляд: «Публічні заклики до погромів, підпалів, знищення майна, захоплення будівель чи споруд, насильницького виселення громадян, що загрожують громадському порядку, а також розповсюдження, виготовлення чи зберігання з метою розповсюдження матеріалів такого змісту». Тепер туди додали «Публічні заклики до блокування доступу до житла, будівель, споруд чи іншого володіння осіб, підприємств, установ чи організацій». Покарання — «обмеження волі на строк до п’яти років або позбавлення волі на строк від двох до шести років». Тобто тепер до шести років можна отримати за те, за що вже передбачене статтею 110.1., написаною тими ж авторами… Чи це не є екстремістські висловлювання? Заклик до блокування кіоску, який торгує наркотиками — шість років позбавлення волі? Автори взагалі читали самі, що понаписували?

Захоплення народом своїх будівель

Архіїчна стаття 341 «Захоплення державних або громадських будівель чи споруд» набула зловісного змісту. Відтепер людей, які зайняли будівлі, що споруджені на їхні податки, чекає 3-5 років обмеження або 3-6 років позбавлення волі. А блокування цих споруд — обмеження або позбавлення волі до 5 років.

Цікаво сформульоване це речення: «Блокування будівель чи споруд, що забезпечують діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, з метою перешкоджання нормальній роботі підприємств, установ, організацій». Тобто відтепер будівлі, які належать громадським організаціям, нікому не можна блокувати. Бо в тюрму відправлять!

За опір працівникові правоохоронного органу, державному виконавцю або військовому (ст.. 342) карають тепер штрафом від 200 до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на 3-6 місяців, або обмеженням волі до 5 років, або позбавленням волі на 2-6 років. А якщо це пов’язано з насильством або погрозами застосування насильства — 3-7 років.

Далі буде.

Оставить ответ

 

Вы можете использовать эти HTML тэги

<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>