Архив новостей

Июнь 2017
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
« Май    
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930  

Наши баннеры

Баннерообмен:

Правила комментирования

Присоединяйтесь к нам:

Відкритий лист на підтримку законопроекту №2023

Відкритий лист на підтримку законопроекту №2023

голови КР ГО «Зелений Фронт»

Олега Перегона

Президенту України,
колегам по екологічному громадському руху,
науковцям.

На превеликий жаль, в останні тижні в громадському, науковому та дотичному біологічному та екологічному рухах вирує, як вбачають автори цього звернення, нездорова тенденція, яка спрямована на торпедування одного з євроінтеграційних законів, що має номер 2023 (http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=53825). Деякі навіть авторитетні громадські та наукові діячі вимагають ветування цього законопроекту, який спрямований на виконання Україною своїх міжнародних обов’язків. Однак, про все по порядку.

Битва концепцій (замість преамбули)

Якщо уважно подивитися у тлумачний словник, слово «концепція» там має декілька значень. Це або система поглядів, розуміння процесів, або набір відправних підходів для вирішення тієї або іншої задачі. Тобто, концепція науковця це або його світоглядні переконання, або базовий набір припущень для вирішення тієї чи іншої задачі. Наприклад, навіть школяр, приступаючи до вирішення задачі з елементарної фізики, пише концепцію: «Приймемо Землю як абсолютно рівну площину». Класом пізніше та ж дитина, приступаючи до вирішення задачі про переліт аероплану з Північної півкулі в Південну пише: «Приймемо Землю як ідеальну кулю». А коли мова йде про ще більш складні задачі старшої школи, юні фізики та математики враховують існуючі на Землі гори та долини, океани та впадини. Іронія долі — під час останнього року навчання школярі отримують нову концепцію під час вирішення задач з астрономії — цього разу вони уявляють Землю як точку з масою 5976·1021 кілограмів. Уявіть собі, що фізики, яким більше подобається концепція Землі як кулі почнуть виживати зі світу фізиків, яким імпонує концепція Землі як точки з масою. Нісенітниця? Втім, саме це зараз відбувається у екологічному громадському та науковому просторі.

В Україні існує (умовно) дві найбільш поширені концепції (хоча якщо тлумачити це слово як світоглядну сукупність переконань, то концепцій стільки ж, скільки науковців та практиків, які займаються проблематикою охорони довкілля): концепція абсолютної заповідності (її прибічники вважають, що природа сама владнає всі свої проблеми, а людині варто просто не втручатися) та концепція абсолютного керування людиною природними процесами (мовляв, людина вже втрутилася в природу, отже, тепер без втручання людини природі не жити). Втім, якщо прийняти бездіяльність людини за дію, ці концепції є по глибинній суті однаковими, однак їхні прибічники вдалися спочатку до спроб дискредитувати один одного, потім — до спроб принизити один одного, між ними зафіксовані навіть бійки.

Це було б гарним анекдотом, якби не масштаби та наслідки. Ігноруючи факт того, що світогляд дорослої людини неможливо змінити ніякими аргументами, а припустимість використання тієї чи іншої базової концепції для вирішення конкретної задачі перевіряється порівнянням результатів, а не засудженням підходів, вже майже п’ять років сторони обмінюються непарламентськими прокльонами та поводять себе так, ніби герої вестерну, які можуть припустити виживання лише свого угрупування. Це б залишилось науково-громадським феноменом нашої країни, якби не призвело до вірусної атаки на справді необхідний державі для євроінтеграції документ.

Ця «битва концепцій» не є першою в історії науки взагалі, і української науки в тому числі. Мабуть, перший подібний спір, гарно описаний у ірландського сатирика Джонатана Свіфта: Що було раніше — курка або яйце, або з якого боку — товстого чи гострого — слід розбивати цей продукт. Боротьба була не на жарт, сенс — нульовим. Багато подібних «наукових» суперечок описав і філософ епохи Раннього Відродження Франсуа Рабле. Вже наприкінці 90-х майже ті самі, що сьогодні, дійові особи влаштували в Україні майже таку саме по масштабам війну концепцій, того разу — навколо концепції про права тварин. Поважні вчені втратили спокій, забули про лексичні норми листування і не соромлячись перчених висловів паплюжили один одного. Тоді сьогоднішні борці з концепціями, писали, що прийняття концепції прав тварин призведе до загибелі науки, зупинить прогрес, зруйнує економіку держави та зробить селян жебраками. До цієї дискусії подібні суперечки пережили інші країни, і прибічники концепції прав тварин перемогли, відповідні закони були прийняті значною кількістю країн Європи, Японією, США. А що ж в Україні? У нас перемогли моралізатори, і ця концепція була змішана з брудом. Втоптана в багно. Результат — вже кілька десятків років юристи та природоохоронці різних країн світу подають до суду від імені окремих видів тварин або їх колоній, і зупиняють, вигравши суди, знищення природи. Результат в Україні — суди відмовляють в позовах природоохоронців, мотивуючи відмову тим, що права осіб, що звернулися, не порушені. Амбіції прибічників концепції відсутності прав у тварин (серед яких є відомі природоохоронці та вчені-біологи) повністю задоволені, природа ж України програла. Втім, ви не почуєте жалю від жодного з переможців цієї епічної «битви» приблизно двадцятирічної давнини. Одним з аргументів супротивників концепції тоді було: «Європа відмовиться від концепції прав тварин найближчими днями». Ось вже 20 років, як права тварин тільки розширюються в європейських країнах, втім, ані наука (що демонструє, наприклад, присудження Нобелівської премії з біології та медицини), ані економіка, ані прогрес не зупинилися у цих країнах, як, до речі, і в Японії.

Отже, маємо констатувати відсутність сенсу світоглядних спорів та будь-яких «битв концепцій», адже це просто марнування часу, задоволення власних амбіцій учасників або зведення рахунків окремих діячів громадськості чи науки, навпаки, слід звертати увагу лише на конкретні питання та їх обговорення, конкретні формулювання законів, запропоновані заходи, результати досліджень або теоретичні розробки фахових установ. І переривати пусті балачки, які не мають ніякої користі без урахування того, на який саме зі сторін глупого конфлікту стоїть той чи інший його учасник.

Україна-ЄС: косити чи забивати?

Законопроект 2023 — один з тих, чий шлях до статусу закону був дуже непростим. Україна прийняла та ратифікувала Бернську конвенцію 1979 року ще у 1996 році. З тих пір за 21 рік у державі не знайшлося ані часу, ані натхнення, щоб імпелементувати частину з добровільно взятих на себе обов’язків по цій конвенції. Уявіть собі іміджеві втрати України, яка добровільно взяла на себе обов’язки по конвенції — і не тільки не виконала її вимоги, але навіть не прописала їх у національному законодавстві. Лише підписання Україною Угоди про асоціацію з Євросоюзом надало другий шанс майбутньому України у Бернській конвенції. Справа в тому, що в Договорі про асоціацію, є пункт d частини 1 статті 362, який вимагає: «Сторони… здійснюють спільну діяльність на регіональному та міжнародному рівнях, в тому числі згідно з багатосторонніми угодами у сфері охорони навколишнього середовища, ратифікованими Сторонами, та, у разі доцільності, спільну діяльність в рамках відповідних агентств». Також там є пункт h) статті 376, яка передбачає, зокрема «…активізації регіонального та іншого міжнародного співробітництва, … , а також у контексті багатосторонніх угод, наприклад Рамкової конвенції ООН про зміну клімату 1992 року». А стаття 292 цілком присвячена багатостороннім угодам, стороною яких є Україна, і вона вимагає: «1. Сторони визнають важливість міжнародного управління з питань охорони навколишнього середовища та угод як відповідь міжнародного співтовариства на глобальні й регіональні проблеми у сфері охорони навколишнього середовища. 2. Сторони підтверджують своє зобов’язання щодо ефективної імплементації у своїх законах та практиках багатосторонніх угод з охорони навколишнього середовища, учасницями яких вони є». А аналіз Додатку ХХХ до Глави 6 Угоди про асоціацію дає чітко зрозуміти, що терміни на імплементацію цих документів вже пропущено або вони ось-ось сплинуть, отже, часу на роздуми та вагання вже нема. До речі, нещодавно Президентом України вже були ветовані два євроінтеграційні закони, вимоги щодо яких містяться в Угоді про асоціацію та Додатку ХХХ. Отже, подальше зволікання з такими законами, чергові вето або відхилення їх у інший спосіб поставлять Україну у позицію порушника підписаної Угоди.

Підкреслимо, що Угода про асоціацію — це дуже важлива угода, заради підписання якої в Україні загинули люди, найкращі, найпатріотичніші, найвідчайдушніші наші співгромадяни. Лише їхня свята жертва обумовила саму можливість наближення нашої держави до Європейського співтовариства, створення умов для подальшої інтеграції держави у європейські міжнародні структури. До того ж європейські природоохоронні стандарти не можна не назвати найефективнішими у світі, найбільш обґрунтованими та продуманими.

Бернська конвенція, підписана Україною у 1996 році (http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/436/96-%D0%B2%D1%80), має назву: «Конвенція про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі», вона спрямована на захист від знищення рідкісних та зникаючих тварин та рослин. На сьогоднішній день цю конвенцію підписали понад 40 держав світу, її виконують навіть Буркіна-Фасо, Туніс та Сенегал. Україна за 21 рік не спромоглася навіть повністю імплементувати цей важливий документ. Отже, після багаторічних спроб та невдач громадянського суспільства та фахівців, у лютому 2015 року у Верховній Раді з’являється проект імплементуючого закону до цієї конвенції. Півтора роки пішло на те, щоб проект цей потрапив на розгляд парламенту. За ці півтора роки, наскільки відомо авторам цього листа, до тексту законопроекту не було запропоновано жодного зауваження від науковців або громадських активістів. 4 жовтня 2016 року — перший розгляд проекту закону 2023 у Верховній Раді України. Жодного зауваження або пропозиції від науковців та громади ми у пресі або публічному просторі не бачимо, як і жодного публічного звернення до депутатів або керівництва ВРУ. 7 лютого 2017 року (через 2 роки і три дні після подання законопроекту) цей документ було прийнято Верховною Радою України 248 голосами депутатів (один при голосуванні утримався). Як ви, мабуть, здогадалися, і перед голосуванням ніяких зауважень ані в пресі, ані під час зустрічей з депутатами жоден науковець або громадський діяч не зробив. І от, закон потрапив на підпис президенту. І що ми бачимо? Вірусне розповсюдження в мережах звинувачення цього закону у майбутній руйнації природи України. Істерику від певних екологістів та вчених. Що це — справжнє піклування про природу, або майстерно розіграна певними силами антиєвроінтегреційна провокація?

Закон 2023 — кожне слово на своєму місці

Серед еко-активістів, які завзято прийняли участь у вірусному розповсюдженні бруду про Закон 2023 є ті, які впевнені, що їх не влаштовує у новому законі стаття 16. Для них буде одкровенням дізнатися, що в цьому нормативному акті всього лише 13 статей. Отже, давайте проаналізуємо коротко кожну з них.

Перша стаття вносить зміни у ст. 63 Закону України «Про тваринний світ». З фрази: «Розмір компенсації за незаконне добування, знищення або пошкодження видів тваринного світу, а також за знищення чи погіршення середовища їх перебування та методик їх розрахунку встановлюється Кабінетом Міністрів України» вилучено словосполучення «та методик їх розрахунку». Тобто, віднині Кабмін має чітко встановлювати розміри відшкодування заподіяної браконьєрами шкоди, а не надавати суспільству формули, підрахунки за якими можуть здійснювати лише деякі фахівці. Це спрощує покарання злочинців, браконьєрів та недбалих керівників, які знищують природу. Адже невідворотність покарання за порушення екологічного законодавства — є однією з вимог наших європейських партнерів.

Ст. 2 вносить зміни до Лісового кодексу України, вона забороняє під час заготівлі деревини вирубувати або пошкоджувати «дерева з гніздами рідкісних видів птахів, занесених до Червоної книги України (чорний лелека, скопа, орлан-білохвіст та інші), дуплястих та найстаріших дерев». Ці дерева є місцем мешкання цілої низки рідкісних та зникаючих видів тварин, які перераховані у Бернській конвенції, зокрема декількох видів кажанів, які знаходяться на порозі повного зникнення. Лише збереження у лісах найстаріших дерев, дуплястих дерев, дерев з гніздами рідкісних птахів зупинить процеси повного зникнення багатьох видів тварин, які охороняються, зокрема, Бернською конвенцією.

Дві зміни пропонує закон 2023 до закону України «Про природно-заповідний фонд України». Одна з них — до статті 12, яка відтепер вимагатиме від керівника заповідника або національного парку мати відповідну освіту — біологічну, екологічну або географічну. Вимоги про врахування наукових надбань, наукову роботу у природоохоронних структурах міститься і у Бернській конвенції, і в інших міжнародних нормативних актах. А ганебний скандал навколо конкурсу на призначення керівника Національного природного парку «Тузловські лимани» набув міжнародного резонансу (https://novyny.online.ua/761755/ukrayinskiy-chinovnik-nasmishiv-merezhu-svoeyu-bezgramotnistyu-zyavilosya-video/). Люди, які навіть приблизно не уявляють собі, що таке біоценоз, екосистема, яким чином ведеться природоохоронна робота, легко обіймають поки що посади керівників природоохоронних установ, зводячи нанівець зусилля декількох попередніх поколінь природоохоронців своїми недолугими діями. Немає нічого соромного в тому, щоб особа, яка бажає стати керівником природоохоронної установи, пройшла навчання. Немає нічого дивного в тому, що людина без відповідної освіти може стати заступником, керівником відділу, помічником — але не директором природного або біосферного заповідника. Так само не може стати головним лікарем особа без медичного диплому, очолити райвідділ міліції особа, яка не закінчила фахового вишу, а капітаном морського судна — гарний льотчик.

Зміни до статті 16 залишимо на окрему главу, і поки що підемо далі.

Закон 2023 вносить зміни у Закон України «Про захист тварин від жорстокого поводження», додавши заборону на використання отрути — фосфіду цинку — на території України. Ось формулювання: «Забороняється використовувати для умертвіння тварин пестициди з вмістом фосфіду цинку». Заборона на використання отрут прямо міститься у Бернській конвенції, цитую статтю 8: «Стосовно вилову чи знищення видів дикої фауни, зазначених у додатку III, і у випадках, коли відповідно до статті 9 щодо видів, зазначених у додатку II,  застосовуються  відступи  від  положень, Договірні   Сторони  забороняють  використання  всіх  невибіркових засобів вилову чи  знищення  та  використання  всіх  засобів,  які можуть   призвести  до  зникнення  з  певної  території  популяцій окремого виду або  серйозно  порушити  іхній  спокій,  та  зокрема засобів, зазначених у додатку IV». А у Додатку IV ми знаходимо «Отрута чи анестезуючі принади». Чому ця норма закону так важлива? Адже фосфід цинку і так є забороненим в Україні, і, здавалося б, його заборона «ще раз» не потрібна. На жаль, він і сьогодні використовується певними господарюючими суб’єктами, навіть комунальними підприємствами в Україні. Небезпека цієї отрути в тому, що вона роками не розкладається, потрапивши у довкілля. І, як і кожен інший невибірковий засіб умертвіння тварин, вона здатна знищити будь-яку тварину, яка випадково з’їла принаду з отрутою, з’їла тварину, яка отруїлася, чи навіть тварину, яка стала третьою у цьому ланцюзі смерті. В результаті, в групі ризику опиняються хижі птахи та ссавці, тобто, ті тварини, які і без того здебільшого знаходяться серед рідкісних та зникаючих.

Ще одна заборона, яка додається до цього закону, звучить так: «Використання ведмедів та вовків для проведення іспитів, змагань і притравки мисливських собак забороняється». Ганебна практика тортур над тваринами заради тренування собак, яка існує до сьогодні, незважаючи на те, що ведмедь вже потрапив у Червону книгу України, а вовк є видом, який охороняється Бернською конвенцією, врешті решт припиняється.

До Закону України «Про мисливське господарство» додано в перелік видів, на які заборонено полювати, два види: пісочників та плавунців, які входять до Додатку 2 Бернської конвенції, разом з тим (який сором!) що досі вважаються мисливськими видами в нашій державі.

В той самий закон нарешті внесена заборона на полювання за допомогою капканів, яка міститься у Бернській конвенції. Те, що капкани ще й досі мали право на існування в нашій державі, ставить нас на один рівень з якимось дикунами. Адже ненаправленість капкану робить його небезпечним для будь-яких видів тварин, навіть дитина може бути травмована капканом, якщо наступить на нього.

Ще декілька правок стосуються збільшення в десять разів штрафів, які Кодекс України про Адміністративні Правопорушення передбачає за браконьєрство, знищення об’єктів тваринного та рослинного світу тощо. Річ у тім, що Бернська конвенція вимагає дієвих мір по охороні рідкісних та зникаючих тварин та рослин від їхнього вилову, збору, знищення. В той же час розміри штрафів за такі дії у вітчизняному законодавстві були встановлені 15-20 років тому назад. За минулий час збільшився рівень життя громадян, змінилися ціни на здобуті браконьєрами рослини та об’єкти тваринного світу. Штраф в 51 гривню за незаконне вивезення з території України об’єктів тваринного і рослинного світу може викликати у браконьєра-контрабандиста тільки сміх, якщо врахувати отримувані цими правопорушниками статки.

І все… Ось і весь закон, про який стільки написано бруду. Кожне слово в ньому знаходиться на своєму місці, більше того, за кожну з перерахованих у ньому норм багато років виступає більшість природоохоронців держави.

Косарі землі української

Ми умисно відклали «на потім» розгляд невеличкої правки закону 2023 у статтю 16 закону України «Про природно-заповідний фонд України». Вірусно розповсюджені деякими, ймовірно, введеними в оману екологістами та вченими заголовки голосно кричать: «Смерть українських степів!» «Вирок природі держави!» «Закон, що вбиває!» і т.і. Розглянемо ці бурхливі емоції спокійно. Автори «лякалок» вважають, що поправка закону 2023 у статтю 16 закону України «Про природно-заповідний фонд України» унеможливлює косіння трави та здійснення інших заходів, які зараз здійснюються задля охорони заповідних територій. Отже, перед тим, як аналізувати поправку закону 2023 проаналізуємо саму статтю 16, яка діє в Україні з 1992 року і є однією з найбільш вдалих у законодавстві, оскільки створює стійку систему стримувань і противаг, яка є дієвою і сьогодні, незважаючи на час, що минув (http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2456-12). Отже, перша частина статті 16 містить суцільні заборони. Вона забороняє пересуватися по території заповідників за допомогою механічних засобів, забороняє прохід та проїзд, навіть проліт вертольотів на висоті менше 2000 метрів, і серед іншого — збір трав, тобто косіння. Отже, косіння та заїзд механічних засобів у заповідник вже 25 років як заборонені.

Зачекайте, у цієї ж статті цього ж закону виявляється несподівана для багатьох друга частина, яка робить виняткові виключення з цих заборон. Ось ця частина: «Для збереження і відтворення корінних  природних  комплексів, проведення науково-дослідних робіт та виконання  інших  завдань  у природному заповіднику  відповідно  до  проекту  організації  його території та охорони природних комплексів допускається:

виконання  відновлювальних  робіт  на  землях  з   порушеними корінними природними комплексами, а також здійснення заходів  щодо запобігання  змінам  природних  комплексів  заповідника  внаслідок антропогенного  впливу  -   відновлення   гідрологічного   режиму, збереження  та  відновлення  рослинних  угруповань,  що  історично склалися, видів рослин і тварин, які зникають, тощо;

здійснення  протипожежних  і  санітарних  заходів,   що    не порушують режиму заповідника; спорудження у встановленому  порядку будівель та інших об’єктів, необхідних для  виконання  поставлених перед заповідником завдань; збір колекційних та інших  матеріалів, виконання робіт, передбачених планами довгострокових  стаціонарних наукових  досліджень,  проведення  екологічної   освітньо-виховної роботи.

Проектом  організації  території  природного  заповідника  та охорони його природних комплексів може бути передбачено  виділення земельних  ділянок   для    задоволення    господарських    потреб заповідника та його працівників у сінокосах, випасах,  городах  та паливі відповідно до встановлених нормативів.

Проекти  організації  території  природних  заповідників   та охорони їх  природних  комплексів  розробляються  спеціалізованими проектними  організаціями  і  затверджуються  центральним  органом виконавчої   влади   в  галузі  охорони  навколишнього  природного середовища.

В  разі термінової необхідності за рішенням науково-технічної ради  природного  заповідника  на території природного заповідника можуть   проводитися   заходи,  спрямовані  на  охорону  природних комплексів,  ліквідацію  наслідків  аварій,  стихійного  лиха,  не передбачені  Проектом організації території природного заповідника та охорони його природних комплексів.

Для  ліквідації  наслідків  аварій  та  стихійного  лиха,   в результаті  яких  виникає  пряма загроза  життю людей чи  знищення заповідних  природних  комплексів,  особливо   термінові    заходи здійснюються за рішенням дирекції природного заповідника».

Отже, умовно статтю 16 можна розділити на дві частини. Першу можна було б назвати «Заборона для сторонніх», друга мала б назву «Виняткові дозволи для адміністрації заповіднику». Чому дозволи на діяльність дані в цьому законі як виключення з правил, а не як самі правила? Адже будь-яка діяльність людини в заповіднику може призвести до катастрофічних наслідків, навіть саме перебування людини на заповідній території ущільнює ґрунт, що призводить до загибелі певних видів тварин та рослин, неможливості існування природних біоценозів. Таким чином, при необхідності якихось дій, керівництво заповідника має піти одним з передбачених цим законом шляхів — або внести цю діяльність у Проект організації природоохоронної території, або винести на розгляд і отримати узгодження науково-технічної ради. І лише у разі надзвичайної ситуації, наприклад, падіння людини з гори і отримання нею тяжких травм, діє можливість директора заповідника одноосібно прийняти рішення про залучення техніки та проведення рятувальної операції.

Навіщо законодавець поставив на шліху здійснення у заповіднику будь-яких заходів таку складну систему стримувань та противаг? Розглянемо на прикладі орання на заповідній території. Орання землі на території заповідної установи — це, безумовно, злочин проти природи. При цьому гине безліч видів рослин та тварин, змінюється навіть ландшафт, стан ґрунту, провокується повітряна та водяна ерозія тощо. Разом з тим, у кожному з українських заповідників здійснюється орання. Адже створення протипожежних мінералізованих смуг — важливий захист від розповсюдження пожеж як ззовні заповідника, так і з однієї ділянки заповідника на іншу, без якого не обійтися. Уявімо собі збитки державі від неправильно спланованої мінералізованої полоси, яку помилково зроблять працівники, адже згідно затверджених Кабінетом Міністрів України такс відшкодувати кошти треба буде за кожну загиблу рідкісну рослину або тварину. Уявіть шкоду природі від переораної без будь-якого сенсу ділянки. Отже, запобіжником від таких помилок та непродуманих рішень є вимога щодо внесення таких заходів в режим заповідника або узгодження них з науково-технічною радою.

Чому неможна довірити одноосібне вжиття таких заходів за рішенням директора або іншого посадовця природоохоронної території? На жаль, ми знаємо багато прикладів, коли до керівної посади у заповіднику доривається особа, яка взагалі нічого не знає про охорону природи. Великої ганьби, наприклад, зазнала Україна через інтерв’ю одного з керівників НПП, який збирався винищувати тротилом бобрів на природоохоронних територіях (http://kh.vgorode.ua/news/sobytyia/170350-pod-kharkovom-tsynychnye-bobry-valiat-100-letnye-duby). Директор іншого заповідника «прославився» тим, що взяв хабаря і був затриманий «на гарячому». Щоб не припустити нанесення шкоди природі через хабарництво або самодурство, нестачу досвіду у керівників природоохоронної території, її проектну документацію довірено готувати лише спеціалізованим проектним організаціям, а будь-які заходи — здійснювати лише з дозволу науково-технічних рад, у які мають входити фахівці, вчені різних галузей (ботаніки, зоологи, екологи тощо), різних наукових та природоохоронних установ, представники громадськості та органів екологічного контролю.

Отже, закон 2023 вносить зміни лише у першу частину статті 16, тобто ту, яка спрямована на діяльність сторонніх осіб та самовільну діяльність працівників заповідної установи. Ось це виправлення: «лісокультурна діяльність, рубка дуплястих дерев, всі види екскурсій крім пішохідних, біотехнічні заходи, сінокосіння механізованим засобом». Отже, нічого нового у питання законного сінокосіння в заповідниках виправлення закону 2023 не вносить, адже вже з 1992 року першою частиною статті 16 було заборонено проїзд механізованих засобів територією заповідників та збір трав. Як ми бачимо, всі 25 років сінокосіння, наприклад, навколо мінералізованих полос, здійснюється згідно другої частини статті 16, яка не змінюється після прийняття Закону 2023. Отже, усі схвалені науковцями і необхідні для збереження довкілля заходи можуть бути здійснені і надалі, а самовільним, таким, що знищують природу, помилковим, не підтриманим жодними науковими дослідженнями та висновками, ставиться більш надійний заслін, ніж існував раніше.

Про технології залякування

Далеко не всі, хто кричить: «Караул!» правдиві в своїх емоціях. Хтось може виявитися і провокатором, і людиною, яка ставить свої амбіції вище, ніж правду, збереження природи або навіть благополуччя всієї держави. Особливо при умові гібридної війни, та створення у певних ворожих державах потужних антиукраїнських сил, які не гребують жодними видами провокацій та підступностей, щоб завадити Україні інтегруватися з Європою, нацькувати у суспільному русі одних на інших, домогтися зневіри активістів у реформах, що здійснюються тощо. Я закликаю екологічну громаду та колег по громадській активності в Україні бути більш уважними до отримуваної інформації, перевіряти її, відійти від риторики знищення і нарешті навчитися замість внутрішньої боротьби займатися внутрішнім конкурсом, пропонуючи кращі формулювання у закони, які створюють інші фахівці, а не знищуючи ці закони як такі. Навіть при великому бажанні не можна виправдати нісенітниці про руйнування якихось екосистем прийняттям закону про заборону капканів чи проведення косіння трави сторонніми особами в заповідниках. Навіть при великому бажанні не можна виправдати створення петицій за ветування закону, який давно чекали та давно вимагали природоохоронці усієї держави!

Я закликаю Президента України підписати Закон 2023, а усіх екологістів та науковців — підтримати найскоріше втілення цього нормативного акту!

З повагою,

Олег Перегон, Голова КР ГО «Зелений Фронт»

Адміністрація НПП «Тузловські Лимани», керівник, доктор біологічних наук РУСЄВ Іван Трифонович

Ірина Вихристюк, заступник директора Національного природного парку «Тузловські Лимани»

Татарбунарська районна громадська екологічна опрганізація «Відродження»,  в.о. голови ВЛАСЕНКО Олена Михайлівна

Цокур Віталій Володимирович, головний спеціаліст юридичного департаменту Одеською міської ради

Жуков Анатолій Петрович, керівник Біляївської районної громадської екологічної організації «Дельта»

4 комментариев к Відкритий лист на підтримку законопроекту №2023

  • Олег Перегон

    На нашу адресу продовжують поступати підписи тих, хто підтримує цього листа:

    Бурлаченко Ірина Вікторіна, начальник відділу рекреації та еколого-освітньої роботи НПП «Тузловські лимани»,

    Корзюков Анатолій Іванович, Одеса, Одеський національний університет ім.І.І. Мечникова, біологічний факультет, кафедра зоології, доцент, к.б.н.

    Олексій Бурковський, голова наукової ради Донецької обласної організації Всеукраїнської екологічної ліги

  • Махова Муза

    Николаевское городское общество защиты животных полностью поддерживает Закон 2023. Кроме того, мы активно лоббируем идею абсолютной заповедности.

  • Олег Перегон

    На нашу адресу продовжують надходити підписи:

    Тернова Юлія,
    Голова ГО «Еколого-культурний центр ім.В.М.Гонтаренка»

    Курочкін Сергій Леонідович, м.Одеса, експерт Українського товариства охорони птахів

  • Олег Перегон

    Продовжуємо отримувати листи підтримки. Ось нові підписанти:

    Кандидат біологічних наук Альфред Дулицький, пенсіонер

    Манюк В.В., кандидат біологічних наук, доцент Дніпропетровського національного університету ім. Олеся Гончара, м. Дніпро

Оставить ответ

 

Вы можете использовать эти HTML тэги

<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>